24/712 Про стягнення збитків за втрачений вантаж, сплачених штрафних санкцій, втраченої вигоди та матеріальної компенсації моральної шкоди - Текст документа

Між позивачем та відповідачем був укладений договір № 1144 від 14.08.2003р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуг, відповідно до умов якого позивач отримує перевезені залізницею вантажі на станції Короп, яка працює по 1 та 3 параграфах Тарифного керівництва № 4, тобто вантажні операції проводяться як на місцях загального так і не загального користування.

До початку 2006 р. розвантаження навальних вантажів здійснювалось позивачем власними силами на місцях загального користування (підвищена колія № 5) відповідно до договору на надання в погодинне користування підвищеної колії, що укладався з відповідачем в особі начальника Конотопської госпрозрахункової дільниці вантажно-розвантажувальних робіт (дільниця), яка є виробничо-технічним підрозділом Конотопської дирекції залізничних перевезень щорічно строком на 1 рік, термін дії в останнього закінчився 31.12.2005р.

Відповідач відмовився укладати подібний договір на 2006 рік і поставив умови, за якими навальні вантажі, що надійдуть на адресу позивача можуть бути розвантажені на місцях загального користування лише силами дільниці. Враховуючи те, що навальні вантажі по станції Короп розвантажуються лише на підвищеній колії № 5, а інших місць загального користування для вивантаження подібного роду вантажів немає, сторонами був підписаний Договір № 41 від 14.02.06р. про розвантаження. Відповідно до положень даного Договору тарифи на вивантаження погоджуються окремим протоколом.

До середини квітня 2006 року тарифи на розвантаження погоджені не були, оскільки позивач вважав їх завищеними та просив відповідача, відповідно до п. 2.1 Договору про вивантаження, надати калькуляцію витрат. Однак відповідачем не була надана зазначена калькуляція.

Навалочні вантажі на адресу позивача надходили чотири рази: 16.04.06р. два вагони № 66629445, 67672692, вантажовідправник СТГО "Південна залізниця" Крюківське кар'єроуправління, вантаж - відсів гранітний в кількості 98,5т.; 01.05.06р., два вагони № 67383844, 66562034 вантаж - відсів гранітно збагачений в кількості 138 т.; 25.05.06р. - чотири вагони № 67882118, 64103229, 67917328, 64785256 вантаж відсів гранітно збагачений в кількості 276 т., вантажовідправник ВАТ "Коростенський кар'єр"; 11.07.06р. - два вагони № 65383841, 65383614 вантаж - пісок митий, в кількості 138т., вантажовідправник ТОВ "Залізничник" УБХАЕС".

Кожного разу вагони під вивантаження на місця загального користування не подавалися по причині їх закриття працівниками ГРД-5 поворотним брусом "по невідомим обставинам" (Акти загальної форми від 16.04.06р., та 01.05.06р.). Фактично вагони не були подані на місця вивантаження тому, що між сторонами не були погоджені тарифи на вивантаження вантажів силами залізниці. Вагони були відставлені на іншу колію, простояли декілька днів та були реалізовані Відповідачем згідно п.1 р.10 Правил перевезень вантажів, а саме Правил реалізації вантажів "Реалізація вантажів здійснюється залізницею, якщо немає змоги... видати його одержувачу, ..., а також після закінчення встановленого Правилами зберігання вантажів терміну його зберігання, а саме: у випадку, коли одержувач з тих або інших причин не звернувся на станцію призначення за вантажем".

Позивач зазначив, що він готовий був прийняти, вивантажити та вивезти вантажі з території станції, але не зміг цього зробити з вини відповідача і таким чином втратив вантаж, та просив суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 73443,21 грн., в т.ч.: 31281,52 грн. - вартість втраченого вантажу відповідно рахунків відправника, 31742,40 грн. - сплачені позивачем штрафні санкції, 5419,29 грн. - втрачена вигода, 5000,00 грн. - матеріальна компенсація моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволені позову місцевий суд виходив з того, що вантажоодержувач не уклав договір з Конотопською ГРД-5 на вивантаження вантажів її силами, у якої на балансі знаходяться данні місця загального користування, тому дільниця правомірно здійснила заходів щодо перешкоджанню подачі вагонів на власну підвищену (вантажно-розвантажувальну) колію № 5, крім того, вагони не були подані на інші місця тому, що вантажоодержувач не надав на ім'я начальника станції заявку про місце подання вагонів під вивантаження.

Проте, колегія суддів вважає, що такий висновок не грунтується на вимогах чинного законодавства та суперечить фактичним обставинам справи.

Відповідно до п. 4.15 Загального Положення про залізничну станцію затвердженого Наказом Укрзалізниці від 30.12.2004р. № 1041-ЦЗ та розробленого на основі його Положення про залізничну станцію Короп порядок використання технічних засобів станції встановлюється Технічно-розпорядчим актом станції (ТРА), який "... регламентує безпечне і безперешкодне приймання, відправлення і проходження поїздів через станцію, а також безпечне виконання маневрової роботи ...". Згідно даних документів на станції є три вантажно-розвантажувальні колії, в тому числі, колія № 5 яка використовується для вивантаження сипучих вантажів. Дана колія на момент надходження вантажів на адресу позивача значилась у ТРА станції як станційна, тобто, місце загального користування. З середини липня 2006 року, почався процес переведення 5 колії із станційної у розряд під'їзних, власником якої повинна стати ГРД-5. Цей процес переведення ще незавершений. Те що підвищена колія № 5 є місцем загального користування підтверджує і сам відповідач, оскільки, предметом Договору № 41 від 14.02.2006р. є "розвантаження вагонів ... на місцях загального користування, по заявках Вантажоодержувача",

Посилання місцевого суду на те, що підвищена колія № 5 знаходиться на балансі ГРД-5 і таким чином дільниця є повноправним власником даної колії є такими що не відповідають дійсності. Станції відповідно до свого призначення (станція Короп відповідно до ТРА станції є проміжною) виконують приймання вантажних і пасажирських поїздів, видачу вантажів і для цього "... використовують технічні засоби ..., споруди, які знаходяться на балансі підприємств інших служб залізниці ..." (дистанція колії, дистанція сигналізації та зв'язку, дистанція електропостачання, механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт), і "...відповідальність за стан ..." даних об'єктів "... покладається на керівників підприємств, на балансі яких вони знаходяться ..." (п. 1.10, 2.6, 5.3 Загального Положення про залізничну станцію). При цьому дані суміжні служби, що розміщені на території станції знаходяться "... в оперативному підпорядкуванні начальника станції ..." (п. 6.2. Положення про залізничну станцію Короп).

Щодо обов'язку вантажоодержувача подавати на ім'я начальника станції письмову заявку про місце подавання вагонів для вивантаження вантажу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 6 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 (z0862-00) від 21.11.2000р.для одержання вантажу, адресованого підприємству, організації, установі або громадянину - суб'єкту підприємницької діяльності, одержувач повинен надати станції довіреність та документ, що засвідчує його особу.

Про місце подавання вагонів під вивантаження вказує відправник на станції відправлення відповідно п. 1.6, 2.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. № 644 (z0862-00) якими встановлено, що відправник перед відвантаженням товару впевнюється, що на станції призначення є відповідні умови для того, щоб одержувач зміг отримати вантаж, а станція відправлення перевіряє цю інформацію. Якщо вагони подаються на під'їзну колію то робиться відповідна помітка. Однак відправник жодних поміток щодо місць подачі вагонів під вивантаження не робив, оскільки станція Короп працює також і по 1 Тарифного керівництва № 4, це свідчить про те, що на станції є місця загального користування для розвантаження вантажів.

Також не знайшли свого підтвердження висновки суду першої інстанції про те, що в період з 01.06.06р. по 07.06.06р. вантажоодержувачем ДП БПК "Барселона" по ст. Короп, було отримано і вивезено зі станції 4 вагони вантажу щебеню, і вивантаження зазначених вагонів відбулося по станції Короп не на підвищеній колії, а на місцях загального користування. Залізниця навмисно намагалася за розпорядженнями заступників начальника Жураківського В.О., та Крицького Г.В. заборонити вантажоодержувачам самостійно розвантажувати вантажі на місцях загального користування та зазначала, що здійснювати розвантаження можливо лише силами залізниці. Телеграма за підписом заступника начальника Південно-Західної залізниці Жураківського В.О. від 27.06.2006р. "... щодо незадовільної організації роботи з залучення клієнтури для надання послуг вантажно-розвантажувальних робіт силами МЧ (ГРД-5)... поставлено завдання забезпечення першочерговості вивантаження і завантаження вантажів у місцях загального користування силами МЧ (ГРД-5) та заборони організації альтернативних фронтів переробки вантажів...". Аналогічною є телеграма заступника начальника Південно-Західної залізниці Крицького Г.В. від 08.06.05 № 195, яка діяла на момент надходження на адресу позивача вагонів. Також, як встановлено Актом перевірки стану збереження вагонного парку на Конотопській дирекції залізничних перевезень з 17.07.06р. по 21.07.06р. дорожніми інспекторами Iнспекцій по збереженню парку вантажних вагонів Львівської залізниці Демчуком В.Д. та Південно-Західної залізниці В.П. Семеновим, при вивантаженні сипучого вантажу на станції Короп на невідповідних місцях "... пошкоджуються вагони ...", а також "... стався підбір земляного полотна ...", і за таке вивантаження відповідальність було покладено на начальника станції.

Таким чином, відповідачем навмисно накладалася заборона на вивантаження вантажів одержувачами на будь-яких інших місцях загального користування (навіть тоді, коли б вони і були на станції) власними силами, а вивантаження було можливе лише при укладенні відповідного договору із вантажно-розвантажувальною дільницею та сплати за це коштів.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що укладення договору на виконання вантажно-розвантажувальних робіт силами залізниці є не обов'язковим як для залізниці, так і для вантажоодержувача і вимога про його укладення суперечить законодавству.

Педметом Договору № 41 від 14.02.06р. є "... розвантаження вагонів ... на місцях загального користування, по заявках Вантажоодержувача". Тобто, заздалегідь встановлюється добровільний порядок користування послугами дільниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Статуту залізниць завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами (дана норма закріплена у Договорі про перевезення (п. 2.1.));

Згідно ч. 2 ст. 30 Статуту залізниці можуть брати на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправниками або одержувачами. Отже, відповідно даної статті залізниці можуть (але не зобов'язані) брати на себе виконання вказаних робіт, тобто, за відсутності у вантажоодержувача (вантажовідправника) можливостей самостійно розвантажити (навантажити) вантажі, він може укласти відповідний договір з утвореним відповідно до ч. 3 ст. 30 Статуту підприємством механізованих вантажних робіт (вказана вище дільниця).

Відповідно до ст. 22 Статуту залізниць України (457-98-п) за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.

Згідно з п. 5.7 Роз'яснень Вищого господарського суду України № 04-5/601 (v_601600-02) від 29.05.2002р. стаття 58 Статуту дозволяє залізницям виконувати перевезення, роботи та надавати послуги, які не є обов'язковими для залізниць. Орієнтований перелік таких послуг та робіт містить пункт 26 розділу 1 Тарифного керівництва N 1. Вартість цих послуг сплачується за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству. У такому разі залізниця та підприємство - замовник самостійно визначають способи встановлення договірних відносин та погодження тарифу : укладання угоди, підписання протоколу, обмін листами, погодження за допомогою засобів зв'язку та інше, виходячи з умов надання послуг. У разі виникнення спору з приводу безпідставного нарахування платежів за додаткові послуги залізниця має довести, що відправник, одержувач або експедитор замовляли ці додаткові послуги і що між сторонами встановлено договірні відносини та погоджені відповідні тарифи.

Однак, як встановлено матеріалами справи і не заперечується сторонами, тарифи по договору про розвантаження № 41 від 14.02.2006р. не були погоджені.

Відповідно до ст. 180 ГК України (436-15) при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Колегія суддів не приймає до уваги посиланнями відповідача на ст. 51 Статуту залізниць України (457-98-п) відповідно до якої, "...Якщо одержувач не внесе залізниці належні їй платежі, залізниця використовує заставне право і реалізує вантаж після закінчення передбаченого Правилами граничного терміну його зберігання", з наступних підстав.

Згідно ст. 1 та 2 Правил видачі вантажів залізниця повідомляє одержувача про час прибуття вагонів та про час їх подачі під вивантаження, але не пізніше 2-х годин до моменту подачі. У разі неможливості повідомити одержувача про прибуття вантажу з причин, які залежать від нього, плата за користування вагонами (контейнерами) нараховується після закінчення 2 годин з моменту фактичної подачі вагонів (ч. 2 ст. 4 Правил видачі вантажів). Згідно вимог ст. 10 Правил видачі вантажів при подаванні вагонів під вивантаження засобами вантажоодержувача на місця загального користування, передача їх провадиться безпосередньо на місцях вивантаження і засвідчується підписами представників станції і одержувача в пам'ятці про користування вагонами (контейнерами). Таким чином у вантажоодержувача є 2 години для підготовки до приймання, вивантаження та вивезення вантажу з території станції. Після спливу цих двох годин вагони повинні бути подані на місця вивантаження та повинна бути відкрита пам'ятка про користування вагонами для початку нарахування плати за користування вагонами. В разі відсутності оплати за перевезення подальше розкредитування перевізних документів (підписання накладної та ін.) та вивезення вантажу з території станції не можливе, оскільки, суперечить вимогам ст. 7, 8 Правил видачі вантажів.

Статтею 4 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Мінтрансу України № 644 (z0862-00) від 21.11.2000р., встановлено момент початку терміну граничного зберігання вантажу. Даний термін починається з моменту подачі вагона під вивантаження засобами одержувача (відкриття пам'ятки).

Оскільки, подачі вагонів під вивантаження не було зроблено (пам'ятка жодного разу відкрита не була), а вагони просто були відставлені на під'їздну колію іншого підприємства з умовою здійснення позивачем попередньої оплати за вивантаження вантажу силами залізниці, яке є не обов'язковим як для позивача так і для відповідача, то реалізація вантажу з підстав закінчення встановленого Правилами зберігання вантажів граничного терміну його зберігання є неможливою.

Жодна інша підстава для реалізації (вичерпний перелік наведено в п. 1 Правил реалізації вантажів затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. № 644 (z0862-00) ) не може бути застосована в даній ситуації, тому, що всі належні залізниці платежі за перевезення вантажу позивачем вчасно сплачені, вантажі були належним чином документально оформлені, позивач вчасно з'явився на станцію за вантажем і був готовий прийняти, вивантажити та вивезти вантажі з території станції, але не зміг цього зробити по вині відповідача і таким чином втратив вантаж по вині відповідача. Тобто відповідач не виконав свого головного обов'язку, а саме видати повністю оплачений вантаж на станції призначення вантажоодержувачу, який вчасно з'явився на станцію і був готовий прийняти розвантажити та вивезти вантаж з території станції.

Відповідно до ст. 110 Статуту (457-98-п) залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу прийняття його до перевезення і до моменту видачі одержувачу. Згідно із ст. 314 ГК України (436-15) і статтями 114 і 115 Статуту (457-98-п) залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно ст. 224, 225 ГК України (436-15) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків належать: вартість втраченого майна; додаткові витрати (штрафи); неодержаний прибуток (втрачена вигода), матеріальна компенсація моральної шкоди.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 08.11.2006 підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від 08.11.2006р. у справі № 24/712 скасувати.

2. Прийняти нове рішення. Позов Дочірнього підприємства "Будівельно-промислова компанія "Барселона" задовольнити повністю.

3. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Дочірнього підприємства "Будівельно-промислова компанія "Барселона" 31 281, (тридцять одна тисяча двісті вісімдесят одна ) грн. 52 коп. - вартості втраченого вантажу, 31 742,40 грн. - сплачених штрафних санкцій, 5 419,29 грн. - втраченої вигоди, 5 000 - матеріальної компенсації моральної шкоди, 934,43 грн. - судових витрат пов'язаних зі сплатою державного мита за подачу позову, 313,00 грн. - державного мита сплаченого при подачі апеляційної скарги, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.