ЛЬВIВСЬКИЙ АПЕЛЯЦIЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
20.07.06 Справа № 1/39-38.1
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого -судді Дух Я.В.
суддів Зданкевич З.I
Краєвська М.В.
розглянув апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ
на рішення Господарського суду Волинської області
від 28.03.2006 року
у справі №1/39-38.1
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
"Волиньгаз", м. Луцьк
про стягнення 2 249 568,43 грн. боргу
за участю представників:
від Позивача: Ширко В.Ю. - представник, довіреність в
матеріалах справи;
від Відповідача: Коротя М.I. -голова правління.
ВСТАНОВИВ:
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки
передбачені ст.22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі
Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2006 року.
Рішенням господарського суду Волинської області від
28.03.2006р. у справі №1/39-38.1 відмовлено в задоволенні позовних
вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України", м.Київ до Відкритого акціонерного
товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", м. Луцьк
про стягнення 2 249 568,43 грн. боргу, в тому числі 229 897,06
грн. основного боргу, 527 305,82 грн. пені за період з
04.02.2005р. по 03.02.2006р., 16 092,79 грн. 7% штрафу, 1 214
204,97 грн. інфляційних за період з січня 2004 року по грудень
2005 року та 262 067,79 грн. 3-х процентів річних за період з
11.01.2004р. по 03.02.2006р.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського
суду, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (позивач у
справі) -надалі Скаржник, подала апеляційну скаргу від
06.04.2006р. №31/10-4509, в якій просить оскаржуване рішення
скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в
повному обсязі, виходячи з наступних підстав:
- згідно умов укладеного між сторонами договору №06/02-2062/1
від 28.12.2002р. позивач зобов'язувався протягом 2003 року
передати відповідачу природний газ, а останній прийняти та
оплатити його вартість на умовах договору. Пунктом 5.1 договору з
протоколом розбіжностей до нього визначено, що остаточний
розрахунок за поставлений газ здійснюється до 10 числа, наступного
за звітним, при цьому Алгоритм розподілу коштів визначає
послідовність дій підприємств та банків і його приписи не
звільняють відповідача від виконання обов'язку оплатити вартість
отриманого газу відповідно до строків, визначених сторонами у
договорі;
- місцевий господарський суд безпідставно застосував до даних
правовідносин норми Закону України "Про реструктуризацію
заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні
послуги, спожиті газ та енергію" ( 554-15 ) (554-15)
, оскільки дія Закону
поширюється на заборгованість, що виникла на 01.07.2003р., а
поставка газу по даних правовідносинах відбувалася відповідно
після 01.07.2003р.;
- відмовляючи в задоволенні інфляційних та 3-х процентів
річних, місцевий господарський суд безпідставно застосував Закон
України від 08 жовтня 1999 року N 1136-XIV "Про внесення зміни до
статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" ( 1136-14 ) (1136-14)
, так
як дія п.2 цього Закону поширює свою дію на населення, а не
господарюючі суб'єкти.
Відкрите акціонерне товариство "Волиньгаз" (відповідач у
справі), подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить
оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної
скарги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"відмовити, виходячи
з відсутності підстав для задоволення таких вимог, зокрема, з
того, що укладений між сторонами договір в частині встановлення
остаточних розрахунків є недійсний, так як порядок розрахунків
врегульовано Урядом, зокрема відповідними постановами КМ України
та Алгоритмом розподілу коштів.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу ДК "Газ
України" НАК "Нафтогаз України" та відзив ВАТ "Волиньгаз" на
апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в
судовому засіданні, дослідивши правильність застосування місцевим
господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що
апеляційну скаргу слід частково задоволити, виходячи з такого :
08.02.2006р. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про
стягнення з ВАТ "Волиньгаз" 2 249 568,43 грн. боргу, в тому числі
229 897,06 грн. основного боргу за поставлений протягом
січня-грудня 2003 року природний газ, 527 305,82 грн. пені за
період з 04.02.2005р. по 03.02.2006р., 16 092,79 грн. 7% штрафу, 1
214 204,97 грн. інфляційних за період з січня 2004 року по грудень
2005 року та
262 067,79 грн. 3-х процентів річних за період з 11.01.2004р.
по 03.02.2006р.
Відповідно до приписів ст. 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяв на
момент виникнення спірних правовідносин, під угодами визнаються
дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків, а відповідно до ст. 151
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір (багатостороння угода), є однією з
підстав виникнення зобов'язань.
Як правильно встанволено місцевим господарським судом, між ДК
"Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Волиньгаз" укладено
Договір № 06/02-2062/1 від 28.12.2002 року на постачання
природного газу для потреб населення (а.с.16-18) з протоколом
узгодження розбіжностей до нього (а.с.19) та Додаткові угоди до
нього №1 від 14.03.2003р., №2 від 14.04.2003р., №3 від
06.05.2003р. та №4 від 10.09.2003р.(а.с.20-), відповідно до умов
якого позивач зобов'язався передати відповідачу в 2003 році
природний газ для потреб населення протягом січня-грудня 2003
року, а останній зобов'язався прийняти його та олатити на умовах
цього Договору.
Протоколом узгодження розбіжностей сторони, зокрема, погодили
п.5.1 вказаного Договору та встановили, що оплата за газ
здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100%
поточної оплати протягом місяця поставки, з урахуванням Постанови
НКРЕ від 12.07.2000р. №759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
"Про затвердження
Алгоритму розподілу коштів, що надходять за використаний природний
газ на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз
України" за поставлений природний газ" та постанови КМУ від
23.01.2003р. №113 ( 113-2003-п ) (113-2003-п)
"Про затвердження тимчасового
порядку перерахування в 2003 році субвенцій".
Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ протягом
місяця поставки здійснюється до 10 числа місяця наступного за
звітним.
Також згідно узгодженого Протоколом розбіжностей п.6.2
Договору, за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені
у п.5.1 даного Договору, покупець сплачує на користь постачальника
крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки
Національного банку України, що діяла в період, за який
сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору
за період з січня по грудень 2003 року, ДК "Газ України" НАК
"Нафтогаз України" поставив ВАТ "Волиньгаз" природний газ в об'ємі
340 423,161 тис. м.куб. на загальну суму 38 774 234,67 грн., що
підтверджується поданими суду щомісячними актами
передачі-приймання природного газу за період з січня по грудень
2003 року , що сторонами не заперечується та
відповідачем не оскаржується.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе
зобов'язання виконав частково, перерахувавши позивачу суму 38 544
337,61 грн. вартості поставленого в цей період природногот газу, і
заборгованість на момент звернення з позовом становила 229 897,06
грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий
господарський суд вмотивував своє рішення, зокрема, тим, що
порядок розрахунків між сторонами регулюється Алгоритмом розподілу
коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні
рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за
поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від
12.07.2000р. №759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, при цьому дійшов висновку про
недоведеність позивачем обставин, які б вказували на те, що
відповідачем не передавалося будь-якої частини поступлених йому
від населення коштів, а також що в даному випадку мала місце
прострочка оплати в межах сплаченого населенням природного газу.
Проте, з такими висновками місцевого господарського суду
колегія суддів повністю погодитися не може.
Так, Кабінет Міністрів України і Національний банк України
прийняли спільну постанову від 13.11.1998 N 1785 ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
"Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ". У
пункті 1 цієї постанови передбачено:
"Відкрити в уповноважених банках розподільні рахунки
газозбутовим і газотранспортним підприємствам Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" та консолідований
розподільний рахунок дочірній компанії "Торговий дім "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
(правонаступником якої є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України")
для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ
від усіх категорій споживачів, та здійснення розрахунків за
поставку та транспортування природного газу.
Установити, що безакцептні платіжні вимоги за використаний
природний газ на розподільні рахунки газозбутових та
газотранспортних підприємств не виставляються".
У зв'язку з цим, установи банків відкривають такі рахунки на
балансовому рахунку N 2603 "Розподільчі рахунки суб'єктів
господарської діяльності".
На виконання п.1 вказаної Постанови, як з'ясовано судом
апеляційної інстанції, відповідачем відкрито розподільний рахунок
для зарахування коштів, які надходять від споживачів за
використаний природний газ.
Також на виконання пункту 2 вищеназваної Постанови, наказом
НАК "Нафтогаз України" від 19.11.1998 N 80 ( z0765-98 ) (z0765-98)
затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять за
використаний природний газ на розподільні та консолідований
розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним
підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" (зареєстрований
Міністерством юстиції України від 30.11.1998 за N 765/3205).
Крім цього на виконання рішення правління Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 14.12.1999р. N 113
"Про покращення розрахунків за спожитий природний газ" та з
урахуванням вказаного вище наказу НАК "Нафтогаз України" від
19.11.1998 N 80 ( z0765-98 ) (z0765-98)
пунктом 1 Наказу НАК "Нафтогаз
України" №14 від 19.01.2000р. "Про тимчасовий розподіл коштів з
розподільчих рахунків газозбутових підприємств"встановлено, що
газозбутові підприємства Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України" відкривають розподільчі рахунки в установах
банків для зарахування коштів у національній валюті, що надходять
за використаний природний газ від населення, бюджетних установ та
підприємств комунальної теплової енергетики, з якими газозбутові
підприємства перебувають у договірних відносинах на поставку газу.
Пунктом 2 Наказу НАК "Нафтогаз України"№14 від 19.01.2000р.
встановлено, що кошти, які надходять на розподільчі рахунки
газозбутових підприємств, на підставі їх платіжних доручень того
самого дня перераховуються уповноваженими банками на
консолідований розподільчий рахунок ДК "Торговий дім "Газ України"
в частині вартості газу; на поточні рахунки газозбутових
організацій в частині оплати за надані послуги з транспортування
газу населенню, бюджетним установам та підприємствам комунальної
теплової енергетики, відповідно до диференційованих тарифів,
затверджених у встановленому порядку ; на поточні рахунки
газотранспортних підприємств лише в частині оплати за послуги з
транспортування газу населенню.
Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України і Національного банку України від 13.11.1998 р. N 1785
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
"Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний
газ" розподільні рахунки відкрито газозбутовим підприємствам НАК
"Нафтогаз України", які постачають газ та проводять розрахунки за
нього населенню, бюджетним установам, підприємствам комунальної
теплоенергетики та котельням промислових підприємств, які
відпускають теплову енергію зазначеним споживачам.
Таким чином розподільні рахунки діють тільки при розрахунках
за обсяги газу, що реалізується вказаним споживачам. До
газозбутових підприємств відносяться зокрема відкриті акціонерні
товариства з газопостачання та газифікації та їх структурні
підрозділи, одним із яких є відповідач у справі.
Також даною Постановою від 13.11.1998 р. N 1785 ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки,
розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а
установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та
перераховуються на консолідований рахунок.
Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК "Нафтогаз
України", дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується
Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням
з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ
банків не пізніше як за 5 днів до початку його використання.
Указом Президента України від 21 квітня 1998 року N 335/98
( 335/98 ) (335/98)
"Питання Національної комісії регулювання
електроенергетики України" затверджено Положення про Національну
комісію регулювання електроенергетики України, відповідно до п. 13
якого Комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання
законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень.
Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є
обов'язковими для виконання підприємствами,
установами,організаціями всіх форм власності, які здійснюють
діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та
нафтопродуктів.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
України №759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
від 12.07.2000р. було затверджено
Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки
газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений
природний газ.
Згідно з його преамбулою, Алгоритм визначає послідовність дій
підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів
на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Відповідно до п.5 Алгоритму, кошти, які надходять на
розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня
перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки
газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з
транспортування та постачання газу споживачам відповідно до
тарифів, затверджених в установленому порядку.
Відповідно до п.п.5, 8 Порядку розподілу коштів, що надходять
за використаний природний газ на розподільні та консолідований
розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним
підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України", кошти того ж самого дня
перераховуються уповноваженими банками на консолідований
розподільний рахунок позивача, при цьому базою розподілу коштів є
рівень сплат грошима за газ, використаний усіма категоріями
споживачів, за попередній місяць. Рівень сплати визначається
шляхом співставлення належних до сплати сум та фактично отриманих
грошей.
Тобто розрахунки із позивачем за поставлений газ мають
здійснюватися шляхом щоденного перерахування банками отриманих від
споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум.
Згідно ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції 1963р., що діяв
на момент виникнення спірних правовідносин та ст. 526 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону та умов договору,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог -відповідно до звияаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Таким чином Алгоритм розподілу коштів, що надходять за
використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових
підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ,
затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000р. №759
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, не впливає на домовленість сторін за договором
щодо строків оплати вартості поставленого природного газу,
визначеного п.5.1 Договору, не припиняє зобов'язання боржника по
оплаті свого боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого
права на стягнення боргу із споживачів природного газу.
Вимоги позивача не стосуються коштів, що надходили на
розподільчий рахунок від споживачів природного газу і не є
власністю ВАТ "Волиньгаз", якими відповідач не має права
розпоряджатися.
Наведені вище обставини свідчать, що судом першої інстанції в
процесі розгляду даної справи не було достатньо враховано вимоги
законодавства, зазначені вище, а тому місцевий господарський суд
дійшов помилкового висновку про відсутність підставності позовних
вимог в частині стягнення основного боргу за поставлений ДК "Газ
України" НАК "Нафтогаз України" та не оплачений ВАТ "Волиньгаз"
природний газ в сумі 229 897,06 грн., в зв'язку з чим оскаржуване
рішення господарського суду в цій частині підлягає скасуванню, а
позов -задоволенню.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Таким чином суд першої інстанції безпідставно відмовив в
стягненні з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
1
214 204,97 грн. інфляційних за період з січня 2004 року по грудень
2005 року та 262 067,79 грн. 3-х процентів річних за період з
11.01.2004р. по 03.02.2006р., оскільки таке стягнення передбачено
ч.2 вказаної статті Кодексу, а відповідно до п. 10. Прикінцевих та
Перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, який
набрав чинності з 01 січня 2004 року, правила Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про відповідальність за порушення договору
застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були
допущені після набрання чинності цим Кодексом, при цьому як
вбачається з розрахунку нарахувань інфляційних та відсотків
річних, позивач вимагає таке стягнення за невиконання відповідачем
грошових зобов'язань за період, який слідує після 01.01.2004р.
Водночас суд першої інстанції підставно відмовив позивачу в
стягненні16 092,79 грн. 7% штрафу, так як пунктом 5 Прикінцевих
положень ГК України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що положення
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
щодо відповідальності за
порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за
порушення господарських зобов'язань, застосовуються у разі, якщо
ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними
положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських
зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором,
укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку, а
оскільки укладеним між сторонами договором стягнення такого виду
майнової відповідальності, як штраф у розмірі 7% не передбачено,
то відсутні підстави в задоволенні позовних вимог.
Також позивачем було заявлено вимоги про стягнення 527 305,82
грн. пені за період з 04.02.2005р. по 03.02.2006р., розмір яких в
процесі розгляду справи позивачем зменшено листом від 14.03.2006р.
(а.с.64,65) до 221 130,66 грн., визначивши період нарахувння
такого виду неустойки з 04.08.2005р. по 03.02.2006р.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні
стягнення пені, вмотивував своє рішення тим, що до спірних
правовідносин слід застосовувати вимоги ст. 5 Закону України "Про
реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за
житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію"
( 554-15 ) (554-15)
, а тому врахував доводи відповідача про те, що за
період дії цього Закону ним укладено 6873 договори на
реструктуризацію заборгованості на суму 2 668 871,86грн. та
прийняв до уваги як належні докази у даній справі Довідки
відповідача про реструктуризовану заборгованість за спожитий
природний газ (а.с.53,54).
Проте з таким висновком місцевого господарського суду колегія
суддів Львівського апеляційного господарського суду погодитися не
може.
Так, 01.07.2003р. набрав чинності Закон України "Про
реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за
житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію"
( 554-15 ) (554-15)
, відповідно до ст. 1 якого заборгованість з квартирної
плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги
(водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення,
електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот)
наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир
(далі -громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим
Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг,
реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми б оргу
та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.
Згідно ст. 5 Закону на суму реструктуризованої заборгованості
не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх
заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших
матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
За загальним правилом дія нормативно-правового акту пов'язує
його застосування в просторі та часі.
Аналіз вказаного Закону пов'язує його застосування до
правовідносин, які виникли до набоання чинності цим Законом, а
саме передбачає реструктуризацію заборгованості населення за
поставлений йому, зокрема, природний газ, електроенергію та
теплову енергію, яка виникла станом на 01.07.2003р., а відтак
застосування наслідків в зв'язку з реструктуризацією населенням
заборгованості по цьому Закону, зокрема звільнення населення,
житлово-комунальних підприємств, енергогенеруючих компаній та
підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
від сплати пені, передбаченими ст.ст. 3, 5 Закону, поширює свою
дію за умови, якщо такий борг виник до 01.07.2003р. та в
устанволеному порядку був реструктуризований і за умови
своєчасного здійснення населення, відповідно до умов укладених ним
договорів про реструктуризацію платежів, погашення такої
заборгованості і оплату поточних платежів.
Як вбачається з Довідок відповідача про реструктуризацію
заборгованості, в 2003 році ним укладено 2991 договори на загальну
суму 336 125,53 грн.
При цьому з розрахунку нарахування пені вбачається, що
позивач нараховує пеню за період з 04.08.2005р. по 27.10.2005р.
виходячи з суми заборгованості 3 431 187,62 грн., тобто з суми, що
перевищує суму реструктуризованого населенню боргу. При цьому
Відповідачем не подано жодних доказів, які б свідчили, коли саме
ним було проведено реструктуризацію боргу населенню за 2003 рік в
сумі 336 125,53 грн., а так само не доведено, що така сума боргу
виникла до 01.07.2003р.
Разом з цим аналіз актів подачі-приймання природного газу
вказує на те, що прострочена сума заборгованості в розмірі 3 431
187,62 грн., на яку позивачем нараховану належну до стягнення
пеню, виникла з поставленого відповідачу природного газу протягом
грудня місяця 2003 року, в якому було поставлено природний газ на
загальну суму 5 481 227,88 грн., що вказує на те, що позивач
вимагає стягнення пені на суму боргу, яка виникла після
01.07.2003р., що не дає суду апеляційної інстанції підстав для
застосування вимог вказаного Закону щодо звільнення відповідача
від сплати пені.
Однак місцевий господарський суд вказані обставини, як це
вимагається за правилами ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з
якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
в повній мірі не дослідив, в зв'язку з чим застосував до спірних
правовідносин закон, який не мав застосовувати.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку
про підставність вимог позивача в частині стягнення 229 897,06
основного боргу, 221 130,66 грн. пені, 1214204,97 грн. інфляційних
та 262 130,66 грн. річних процента, оскільки такі вимоги
грунтуються на договорі та законі, а обставини, які пов'язують
застосовування до відповідача майнової відповідальність за
неналежне виконання ним своїх зобов'язань за договором,
підтверджені наявними у справі матеріалами та не спростовані
відповідачем.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що
апеляційну скаргу слід задоволити частково і рішення
Господарського суду Волинської області від 28.03.2006р. у справі
№1/39-38.1 частково скасувати та прийняти нове рішення, яким
стягнути з ВАТ "Волиньгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ
України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", -
229 897,06 основного боргу, 221 130,66 грн. пені, 1214204,97 грн.
інфляційних та
262 130,66 грн. річних процентів. В решті частині рішення
залишити без змін.
Судові витрати за розгляд справи в місцевому господарському
суді та за розгляд апеляційної скарги віднести на сторони
пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 99, 101 -105 Господарського процесуального
кодексу України,- ( 1798-12 ) (1798-12)
Львівський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від
28.03.2006р. у справі №1/39-38.1 частково скасувати. Прийняти нове
рішення. Стягнути з ВАТ "Волиньгаз" на користь Дочірньої компанії
"Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України", - 229 897,06 основного боргу, 221 130,66 грн. пені,
1214204,97 грн. інфляційних та 262 130,66 грн. річних процента. В
решті частині рішення залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи в місцевому
господарському суді та за розгляд апеляційної скарги віднести на
сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідний
наказ.
5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Справу №1/39-38.1 повернути в господарський суд Волинської
області.
Головуючий -суддя Дух Я.В.
Суддя Зданкевич З.I.
Суддя Краєвська М.В.