Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Пантелієнка В.О.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Подшебякіна О.М.(дов. № б/н від 04.08.05);

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "О.М.С."

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.07.2005

у справі № 14/368 (Калатай Н.Ф.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Треймакс Україна"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "О.М.С."

про стягнення 255876,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2005 у справі № 14/368 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 239473,99 грн., пеню в сумі 6889,66 грн., 3 % річних у сумі 1148,27 грн., 2475,11 витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, у позові відмовити повністю. Підставами для скасування рішення суду скаржник зазначає неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів скарги заперечує та просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2005 у даній справі залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:

28.11.2003 року позивач та відповідач уклали Договір № 187 - 11.03/АС (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язується виготовити та змонтувати систему вентиляції та кондиціювання повітря у відповідності з проектною документацією, яка надається відповідачем, з власних матеріалів, а також здійснити поставку обладнання, а відповідач зобов'язується провести оплату виконаних робіт та поставленого обладнання в об'ємах, передбачених Договором.

Відповідно до ч. 1 параграфу 2 Договору договірна вартість та порядок оплати виконаних робіт з урахуванням матеріалів, які використовуються та обладнання, яке поставляється, визначаються в додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємною частиною.

28.05.2004 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 2 до Договору (далі Додаткова угода № 2), відповідно до якої позивач зобов'язується виконати поставку обладнання на загальну суму 406407,52 грн., відповідно до специфікації, яка викладена в Додатковій угоді на умовах DDР - Київ, а відповідач зобов'язується прийняти його та оплатити. Сторони також передбачили можливість поетапної оплати обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Додаткової угоди № 2 позивач поставив відповідачу обладнання на загальну суму 406407,51 грн., що підтверджується доданим до матеріалів та належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № Т - 00000026 від 05.08.2004 року, № Т -00000022 від 28.07.2004 року, № Т - 00000033 від 07.09.2004 року та довіреностями серія ЯЗХ № 265069 від 05.08.2004 року, серія ЯЗХ № 265066 від 28.07.2004 року, серія ЯЗХ №265077 від 06.09.2004 року (оригінали досліджені в судовому засіданні).

Відповідно до п. 2.1 Додаткової угоди № 2 відповідач оплачує вартість обладнання на умовах розстрочки платежу в наступному порядку:

118933,52 грн. в якості передоплати не пізніше 10.06.2004 року;

287474,00 грн. щомісячно не пізніше 25 числа кожного місяця рівними частинами, починаючи з дати отримання першої частини обладнання відповідачем.

Датою отримання обладнання є дата, яка вказана на товарній накладній. При цьому відповідач зобов'язується перерахувати вартість обладнання в повному об'ємі на рахунок позивача до 25.12.2004 року.

З наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку позивача судом встановлено, що відповідач погасив лише частину заборгованості в сумі 169933,52 грн.

28.12.2004 року позивач та відповідач підписали додаткову угоду № 8 до Договору (далі Додаткова угода № 8), відповідно до якої сторони визначили заборгованість відповідача перед позивачем по Додатковій угоді № 2 в сумі 248474,00 грн.

Відповідно до Додаткової угоди № 8 відповідач зобов'язується сплатити заборгованість перед позивачем по Додатковій угоді № 2 на умовах розстрочки за наступним графіком:

- 70000,00 грн. - до 01.02.2005 року;

- 90000,00 грн. - до 01.03.2005 року;

- 88474,00 грн. - до 04.04.2005 року.

Відповідач заборгованість погасив частково в сумі 9000,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача.

Отже, судом встановлено, що на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 236473,99 грн.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що нездійснення ним у повному обсязі розрахунків з позивачем за поставлене за договором обладнання зумовлено порушенням позивачем своїх обов’язків за договором, а саме: виконання монтажних робіт з пропуском встановленого договором строку їх виконання, з порушенням державно-будівельних норм та правил, проектної документації, невідповідність поставленого обладнання проектній документації та умовам договору. Доказом неналежного виконання позивачем умов договору на думку скаржника є висновок спеціаліста Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4942/4943 від 17.06.05, що долучений до матеріалів справи. З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, в якому виконання відповідачем обов’язку по оплаті обладнання обумовлено виконанням позивачем його обов’язків по поставці та монтажу обладнання, відповідач вважає, що він у відповідності з вимогами ст. 538 Цивільного кодексу України зупинив здійснення оплати за договором у зв’язку з невиконанням позивачем своїх зобов’язань за договором.

Колегія суддів з доводами скаржника не погоджується виходячи з наступного.

З аналізу умов п. 1.1 Договору та додаткової угоди № 2 від 28.05.04 вбачається, що сторонами було укладено змішаний договір, який містить елементи договору підряду і договору поставки.

Можливість укладання таких договорів передбачена ст. 628 Цивільного кодексу України, в ч. 2 якої визначено, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Оскільки договір № 187-11.03/АС від 26.11.03 є змішаним договором, охоплює різні правовідносини, сторони у додаткових угодах визначили конкретні умови виконання договору (як з поставки обладнання, так і з виконання робіт), свої права та обов’язки на кожному етапі дії договору і по кожній з правовідносин підряду і поставки.

Додаткова угода № 2 від 28.05.04 є частиною договору, яка регулює відносини між сторонами з поставки обладнання. Із змісту договору № 187-11.03/АС від 26.11.03 та додаткової угоди № 2 вбачається, що умови поставки обладнання (зобов’язань його передачі позивачем і оплати відповідачем) не знаходяться в будь-якій залежності від умов виконання сторонами своїх обов’язків за відносинами підряду. Слід також зазначити, що відносини сторін щодо підрядних робіт не є предметом позову та судового розгляду.

Щодо посилання скаржника на невідповідність поставленого обладнання проектній документації та умовам договору, доказом чого, на його думку, є висновок спеціаліста Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4942/4943 від 17.06.05, то колегія суддів ці заперечення відповідача також до уваги не приймає, оскільки зазначений висновок спеціаліста не містить жодних свідчень щодо неякісності поставленого позивачем обладнання і невідповідності його проектній документації та умовам договору, стосується тільки проведення монтажних робіт і не має відношення до предмету додаткової угоди № 2 від 28.05.04 – поставки обладнання. Крім того, колегія суддів враховує те, що відповідач претензії щодо якості обладнання не заявляв ні при його прийомі, ні в подальшому.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Наданими позивачем документами підтверджується поставка ним відповідачу обладнання в асортименті, узгодженому у додатковій угоді № 2 від 28.05.04, на загальну суму 406407,51 грн.

Відповідач, в свою чергу, не спростовував відсутність у нього заборгованості перед позивачем за поставлене обладнання, так само як і не довів наявність підстав для звільнення його від обов’язку оплатити отримане обладнання.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 239473,99 грн. та задовольнив позов в цій частині в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.2 Додаткової угоди № 2 у разі прострочки оплати за поставлене обладнання відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від суми кожного простроченого платежу за кожен день прострочки на протязі перших трьох тижнів прострочки та 0,5 % від вартості поставленого обладнання за кожен наступний день прострочки. Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ України.

Розрахунок пені, доданий позивачем до позовної заяви, виконано у відповідності з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені теж обґрунтовано були задоволені місцевим господарським судом в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 6889,66 грн..

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі та теж підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунками позивача в сумі 1148,27 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків пов'язаних зі зміною офіційного курсу Євро в сумі 2364,74 грн., то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також вірно відмовив в задоволенні позову в цій частині з огляду на таке.

Додатковою угодою № 8 сторони чітко визначили розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Додатковою угодою № 2 та строки її оплати, а отже змінили порядок розрахунків за Додатковою угодою № 2.

Згідно ст. 526 ЦК України одностороння відмова або зміна зобов'язання не допускається.

В Додатковій угоді № 8 сторони не передбачили коригування заборгованості на зміну курсу Євро, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків, пов'язаних зі зміною офіційного курсу Євро в сумі 2364,74 грн., фактично є вимогами про зміну умов договору без дотримання встановленого законом порядку, а відтак вимоги в цій частині є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з розглядом справи (юридичні послуги) в розмірі 9000,00 грн., то вони, на думку судової колегії, також задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви позивач вказані збитки просить стягнути відповідно до ст. 49 ГПК України як судові витрати.

Позивач підтвердив оплату юридичних послуг на суму 9000 грн. (платіжне доручення № 180 від 05.05.2005 року) та надав суду договір на надання юридичних послуг № 19 - К/05 від 03.05.2005 року укладений між позивачем та Фізичною особою - підприємцем Козаченко Русланом Леонтійовичем.

Проте, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам. Враховуючи те, що позивач доказів того, що юридичні послуги надавались саме адвокатом не надав, позовні вимоги в цій частині є нормативно не обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2005 у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи. Підстави для його скасування та задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С." залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2005 у справі № 14/368 – без змін.

Матеріали справи повернути Господарському суду міста Києва.