Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом в ідкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі – Товариство) до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі – ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У квітні 2007 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 19 лютого 2007 року № 0000092302/0/32 та від 22 березня 2007 року № 44/0000092302/1 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень та вересень 2006 року в розмірі 2665519 грн.

Оскаржувані рішення ДПІ прийняті на підставі акта від 14 лютого 2007 року № 84/23-312/00152299 про результати невиїзної позапланової документальної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якою встановлено неможливість підтвердження надмірної сплати цього податку до бюджету у зв’язку з відсутністю результатів зустрічних перевірок підприємств-постачальників позивача по ланцюгу до виробника.

Таким чином, на думку податкового органу, Товариством порушено вимоги пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування.

Господарський суд Полтавської області постановою від 19 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 серпня 2010 року судові рішення залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 та пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Названий Закон (168/97-ВР) не ставить таке право платника у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання. Положення пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

У заяві про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове. На обґрунтування заяви надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2007 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрейд Плюс" до Державної податкової адміністрації у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій, на думку відповідача, норми права застосовано інакше та правильно .

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 31 травня 2007 року, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2010 року, касаційний суд скасував ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення й направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку із порушенням ними норм процесуального права.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.