Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Губенко Н.М.

суддів: Барицької Т.Л.

Ропій Л.М.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - ЖмайлоО.В. – адвокат, дов. б/н від 14.02.2006;

від відповідача - ОкунєвІ.С. – представник, дов. №1/06-04-343 від 03.04.2006;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр"

на рішення Господарського суду м.Києва від 19.04.2006

у справі № 31/171 (Качан Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр"

до Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень"

про стягнення 25885,85 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2006 у справі №31/171 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оформлення дозволів ЄКМТ та видача їх українським перевізникам здійснюється відповідно до порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами – членами ЄКМТ, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 20.08.2004 № 757, з часу затвердження якого надання технічних послуг з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам входило до компетенції Служби міжнародних автомобільних перевезень; в пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 № 344 "Про вступ Уряду України до Європейської Конференції Міністрів транспорту" (344-96-п) Кабінет Міністрів України постановив Міністерству транспорту забезпечити виконання фінансових зобов’язань, пов’язаних з участю Уряду України в Європейській Конференції Міністрів транспорту, за рахунок позабюджетних коштів; відповідно до п. 2 наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.10.2005 № 652 "Про реорганізацію Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" було створено ДП "Служба міжнародних автомобільних перевезень" на правах юридичної особи; пунктом 2.1 Статуту відповідача, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.10.2005 № 685 та зареєстрованого Голосіївською у місті Києві державною адміністрацією 14.11.2005, передбачено, що ДП "СМАП" створено з метою, зокрема, надання вітчизняним та іноземним юридичним особам і громадянам всіх видів послуг по оформленню дозвільних документів на міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та вантажів; абзацом 4 п. 2.2 Статуту відповідача передбачено, що організація і реалізація системи оформлення і видачі дозвільних документів на перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні є одним з основних напрямків діяльності відповідача, що включає види діяльності, перелічені в ньому; суд дійшов висновку, що технічні послуги з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам входять до господарської компетенції відповідача; суд погоджується з доводами відповідача, що між сторонами склались договірні відносини щодо надання оплатних послуг по видачі та оформленню дозволів ЄКМТ, до того ж розрахунки за надані послуги здійснені повністю; підстав для визнання фактичних господарських відносин сторін недійсними немає.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2006 у справі № 31/171 повністю з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, станом на день отримання позивачем від відповідача дозволів ЄКМТ, такі державні послуги як оформлення та видача дозволів ЄКМТ, надавались усім українським перевізникам безкоштовно, у зв’язку з чим позивач не повинен був сплачувати відповідачу кошти за отримання від нього дозволів.

Позивач стверджує, що для того, щоб отримати дозволи, йому не потрібно було додатково укладати з відповідачем будь-який договір.

Заявник наполягає на тому, що сплачуючи за рахунком-фактурою № 194 від 21.12.2005, позивач не здійснював будь-яких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення своїх прав і обов’язків щодо отримання від відповідача дозволів ЄКМТ.

У письмовому поясненні від 23.06.2006 відповідач зазначив, що відповідач як підприємство, до господарської компетенції якого входить надання технічних послуг з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам, видає такі дозволи на основі договорів; послуги на оформлення і видачі дозволів ЄКМТ не входять до переліку послуг, ціни і тарифи на які підлягають державному регулюванню згідно з чинним законодавством, а отже на ці послуги ціна визначається за домовленістю сторін; позивач не заперечував проти укладення договору на умовах, запропонованих відповідачем; грошові кошти в сумі 25 863,85 грн. були отримані відповідачем на правових підставах, що виключає можливість застосування норм цивільного законодавства про безпідставне збагачення (глава 83 Цивільного кодексу України (435-15) ).

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи, викладені в письмовому поясненні відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача неправомірно отриманих коштів у розмірі 25 885,85 грн. та судових витрат.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про вступ Уряду України до Європейської Конференції Міністрів транспорту" від 19.03.1996 № 344 (344-96-п) прийнято пропозицію Міністерства транспорту, погоджену з Міністерством закордонних справ, про вступ Уряду України до Європейської Конференції Міністрів транспорту; зобов’язано Міністерство транспорту забезпечити виконання фінансових зобов’язань, пов’язаних з участю Уряду України в Європейській Конференції Міністрів транспорту, за рахунок позабюджетних коштів.

Згідно з п. 1.1 Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів Європейської Конференції Міністрів Транспорту (ЄКМТ) на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004 № 757 (z1075-04) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.08.2004 за № 1076/9675 (z1076-04) (далі – Порядок), в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, Порядок розроблений згідно з резолюціями ЄКМТ N СЕМТ/СМ(2001)9/FINAL та СЕМТ/СМ(2003)14/FINAL, що регламентують здійснення перевезень вантажів на основі дозволів ЄКМТ багаторазового використання.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що Міністерство транспорту України отримує від секретаріату ЄКМТ багатосторонню квоту дозволів і передає їх листом у Державний департамент автомобільного транспорту. Оприбуткування бланків дозволів ЄКМТ, підготовку пропозицій щодо розподілу зазначених дозволів, подання розподілу на затвердження заступнику Міністра транспорту України та передачу дозволів ЄКМТ до відповідача для оформлення і видачі українським перевізникам здійснює Державний департамент автомобільного транспорту.

Абз. 2 п. 2.1 Порядку передбачено, що оформлення і видачу дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам здійснює відповідач.

Статутом відповідача, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 685 від 27.10.2005, зареєстрованим Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 14.11.2005 за № 10681020000008036, передбачено, що відповідач створений з метою, зокрема, надання вітчизняним та іноземним юридичним особам і громадянам всіх видів послуг по оформленню дозвільних документів на міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та вантажів (п. 2.1); основними напрямками діяльності відповідача є, зокрема, організація і реалізація системи оформлення і видачі дозвільних документів на перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (п. 2.2); видами діяльності відповідача, зокрема, є підготовка матеріалів на засідання Європейської Конфереції Міністрів Транспорту, отримання і оприбуткування бланків дозволів ЄКМТ, друкування бортових журналів ЄКМТ, оформлення і видача дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам, аналіз ефективності використання українськими перевізниками дозволів ЄКМТ та надання звітності, інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством (п. 2.3); відповідач має право в порядку, встановленому законодавством укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки (п. 3.6); джерелами формування майна відповідача є, зокрема, доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів діяльності (п. 4.3); відповідач планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон’юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації (п. 5.1.1); відповідач реалізує послуги, продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання на території України і за її межами, якщо інше не передбачене законом, за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, фіксованими державними цінами (п. 5.1.3; відносини відповідача з іншими суб’єктами господарювання в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів (п. 7.4.).

Таким чином, діяльність відповідача з надання послуг щодо оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам належить до господарської компетенції відповідача.

Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб’єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.

Згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством; суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах; суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтями 173, 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідачем за видачу та оформлення дозволів ЄКТМ був виставлений позивачу рахунок-фактура № 194 від 21.12.2005 на загальну суму 25 863,85 грн.

Позивачем зазначений рахунок-фактура був оплачений за платіжними дорученнями №№ 1307 від 21.12.2005, 115 від 06.02.2006.

Дозволи були одержані позивачем за накладними №№ 231 від 30.12.2005, 737 від 07.02.2006.

Отже, позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ шляхом надання рахунку-фактури відповідачем, згоди із цією пропозицією позивача, що засвідчується перерахуванням позивачем грошових коштів за платіжними дорученнями №№ 1307 від 21.12.2005, 115 від 06.02.2006, у яких підставою платежу зазначено: оплата за дозволи ЄКМТ згідно з договором купівлі-продажу дозволів ЄКМТ та згідно з рахунком № 194; вказаний договір був виконаний сторонами в повному обсязі відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки грошові кошти були одержані відповідачем на підставі вищевказаного договору про надання послуг, вимоги позивача про повернення цих коштів та посилання на ст. 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та безпідставними.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги доводи скарги, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Послуги з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ не належать до послуг, ціни та тарифи на які відносяться до сфери державного регулювання, крім того, позивачем не наведено жодного нормативного акту, який би визначав, що вказані послуги надаються безкоштовно.

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Отже, надання відповідачем послуг з оформлення та видачі дозволів повинно здійснюватися на підставі договорів, укладених відповідно до чинного законодавства України.

Як вже було зазначено вище, сплативши грошові кошти за рахунком-фактурою № 194, позивач погодився на укладення договору про надання відповідачем послуг з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ на умовах, запропонованих відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2006 у справі №31/171 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу № 31/171 повернути до Господарського суду міста Києва.