8/483 Про зобов'язання підписати угоду, про розірвання інноваційного договору - 19.06.2006 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2006р. у справі № 8/483 позов задоволено повністю, вирішено розірвати інноваційний договір № 15/97 від 28.11.1997р. укладений між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України та Інститутом проблем реєстрації інформації Національної академії наук України, стягнуто з Української державної інноваційної компанії на користь Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України 85 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що оскільки Постановою Кабінету Міністрів України № 600 від 29.04.2002р. (600-2002-п) "Про порядок обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені або імпортовані до набрання чинності Законом України "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем звучання" (2953-14) було визначено особливості обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені до набрання чинності Законом України від 17.01.2002р. "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (2953-14) , а саме: необхідність отримання ліцензії, - а також враховуючи проблеми отримання позивачем доходу від реалізації інноваційного проекту подальша його реалізація є неможливою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити Інституту проблем реєстрації інформації НАН України у задоволенні позовних вимог до Української державної інноваційної компанії.

В апеляційній скарзі Українська державна інноваційна компанія посилається на те, що Господарський суд м. Києва при прийнятті рішення визнав встановленими обставини, що не були доведені позивачем і що мають суттєве значення для справи, грубо порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, застосувавши норми закону про розірвання договору, які не поширюються на спірні взаємовідносини, а також вийшов за межі позовних вимог без належних, передбачених законом підстав, чим перевищив свої повноваження.

Представники позивача та відповідача в судове засідання з’явились.

Розглянувши апеляційну скаргу, наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

28.11.1997р. між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України – "далі - інвестор" та Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України – "далі - підприємство" з метою здійснення інноваційного проекту № 12 НАН – ДІФ: "Створення технології виготовлення дисків – оригіналів та штампів для тиражування компакт – дисків" було укладено інноваційний договір № 15/97, відповідно до п. 1 якого "інвестор" зобов’язується внести для здійснення проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а "підприємство" виконати всі роботи по реалізації проекту і повернути "інвестору" його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів.

Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору, загальна вартість проекту складає 1800000,00 грн. Постановою Кабінету Міністрів України № 979 від 15.06.2000р. (979-2000-п) "Питання Української державної інноваційної компанії" було затверджено статут Української державної інноваційної компанії.

Підпунктом 1.2 п. 1 статуту встановлено, що компанія є правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, державних підприємств "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія".

Умовами договору № 15/97 від 28.11.1997р. сторони погодили, що строки виконання проекту: початок 28.11.1997р., закінчення 28.11.2000р., а строк дії договору – до повного виконання зобов’язань.

Згідно п. 6.3 договору № 15/97 – "підприємство" має право розірвати цей договір з "інвестором", якщо подальше виконання проекту є неможливим або недоцільним.

З 01.01.2004р. набрали чинності Цивільний та Господарський Кодекси України (436-15) . Оскільки інноваційний договір № 15/97 між сторонами було укладено 28.11.1997р. строк дії якого продовжувався після 01.01.2004р., то згідно з Прикінцевими положеннями до Цивільного та Господарського Кодексів (436-15) до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми цих кодексів.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України - зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як видно з матеріалів справи, позивач посилався на те, що ним було надіслано відповідачу повідомлення – пропозицію № 03-3-176 від 12.04.2005р. та угоду від 11.04.2005р. про розірвання інноваційного договору № 15/97 від 28.11.1997р. Одночасно відповідачу було надіслано графік повернення інноваційних коштів за договором в зв’язку з його розірванням.

Відповідно до п. 9.3 договору № 15/97 – при розірванні договору з ініціативи "підприємства" у випадку неможливості або недоцільності подальшої реалізації проекту "підприємство" протягом двох тижнів з дня повідомлення про розірвання договору перераховує "інвестору" всі платежі згідно з календарним планом повернення платежів.

Згідно умов п. 12.1 зазначеного договору, сторони погодили, що дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов’язань, що виникли з договору та у зв’язку з ним.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України - строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно п. 8.1 договору № 15/97 – за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цим договором сторони несуть майнову відповідальність згідно з чинним законодавством та умовами договору.

Як зазначає сам Інститут проблем реєстрації інформації НАН України – у поясненнях по справі № 8/483 (а.с. 117) - невиконання "підприємством" проекту або недосягнення запланованих показників виробництва і об’єму реалізації продукції не звільняє його від сплати платежів "інвестору".

Також Інститут проблем реєстрації інформації НАН України наголошує на тому, що у період дії договору в законодавстві України відбулись зміни, за якими діяльність з виготовлення дисків для лазерних систем зчитування, згідно ст. 3 Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", підлягає обов’язковому ліцензуванню. Постановою Кабінету Міністрів України № 600 від 29.04.2002р. (600-2002-п) "Про порядок обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені або імпортовані до набрання чинності Законом України "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем звучання" (2953-14) було визначено особливості обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені до набрання чинності Законом України від 17.01.2002р. "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування.

Крім того, спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства освіти і науки України від 03.07.2002р. № 71/382, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 589/6877 від 17.07.2002р. (z0589-02) були затверджені ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування.

Умовами інноваційного договору № 15/97 від 28.11.1997р. не було передбачено обов’язку "підприємства" отримати дозвільні документи на роботу з лазерними системами зчитування.

Після змін у законодавстві інвестор не звертався до підприємства з пропозицією внести зміни до інноваційного договору з урахуванням змін у чинному законодавстві щодо отримання ліцензії на виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування.

Таким чином, договір між сторонами не зобов’язує підприємство отримати ліцензію і продовжити роботи по інноваційному договору.

Неможливість та недоцільність, передбачені п. 6.3 Договору № 15/97 від 28.11.1997р. як підстави для розірвання договору з ініціативи підприємства договором не конкретизовані, є оціночними поняттями. Тим більше, що розірвання договору у відповідності з пунктами 4.9 та 7.1 не звільняє підприємство від обов’язку повернути кошти згідно з Додатком № 4 до Договору. Повернення коштів є підставою для розгляду в Господарському суді м. Києва у справі № 36/652-30/204.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, за своїм внутрішнім переконанням, обґрунтовано дійшов висновку, що зміни, які відбулися в законодавстві, впливають на виконання позивачем зобов’язання щодо реалізації проекту, а саме, роблять неможливим виконання договірного обов’язку щодо завершення інноваційного проекту.

Позивач – інститут проблем реєстрації інформації НАНУ звернувся з позовом про зобов’язання інвестора підписати Угоду про розірвання інноваційного договору. В поясненні – заяві у справі № 8/483 (а.с. 90 – 91) інститут "підприємство" уточнив, що позов пред’явлено ІПРІ НАНУ про розірвання інноваційного договору з причини недоцільності та неможливості реалізації інноваційного проекту.

Таким чином, приймаючи рішення про розірвання інноваційного договору № 15/97 від 28.11.1997р., суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог з урахуванням прав, щодо уточнення позовних вимог, наданих позивачу ст. 22 ГПК України.

Пункт 12.1 Договору № 15/97 від 28.11.1997р. встановив, що дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов’язань, що виникли з договору та у зв’язку з ним, тому посилання відповідача на пропуск строку позовної давності для позовних вимог про розірвання договору не ґрунтується на умовах договору.

У відповідності із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач не довів свої вимоги належними доказами, за таких обставин колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва по даній справі відповідає фактичним обставинам справи, підстав для його скасування не вбачається.