за позовом ТОВ "АТБ-Маркет", смт Ювілейне Дніпропетровської області

до відповідача Спільного підприємства "Богатир-Тонер", м. Сімферополь

про стягнення 53 448,94 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - Дидюк О.В.- предст., дов. 04/07/06 від 17.07.2006 року.

Від відповідача - Ракаєва А.М.- предст., дов. від 16.11.2007 року.

Сутність спору: Позивач звернувся з позовом до суду, згідно якого просить стягнути з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 53300 грн. та три процента річних в розмірі 148, 94 грн. у зв’язку з тим, що 23.12.2003 року між позивачем та відповідачем укладений договір оренди нерухомого майна. На виконання договорних зобов’язань позивач в якості предоплати за оренду майна перерахувал грошові кошти. Однак, в супереч умовам укладеного договора майно за вказаним договором передане не було.

При цьому позивач вказує, що згідно ст. 766 ЦК України він має право відмовитися від договору найма і вимагати відшкодування завданих йому збитків. На підставі вказаной норми позивач направив відповідачу повідомлення про відмову від договору оренди. В повідомленні також надано 7 днів на повернення грошових коштів. Статею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Позивач також вказує, що правомірність його дій в даному випадку підтверджується постановою ВГСУ від 22.05.2006 року у справі № 2-20/11776-2005 та постановою ВГСУ від 09.07.2007 року у справі № 2-5/11037.1-2006, в яких вказується на право наймача в такій ситуації відмовитися від договору і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідач у клопотанні вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду у зв’язку з тим, що даний спір між цими ж сторонами вже розглядався, посилаючись при цьому на постанову ВГСУ від 09.07.2007 року у справі № 2-5/11037.1-2006.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 10 год. 25 хв.19.11.2007 року.

По справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд,-

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна у наданні суду доказів та у доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін та їх равенство перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України, вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/12), а в постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року "Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

З викладеного виходить, що суд вправі розглянути спір за тими матеріалами, що представлени зацікавленими сторонами.

Однак, суд не вибачає, що за тими матеріалами, що є у справі, є підстави для задоволення позову.

Позов ґрунтується на тому, що позивач на підставі ст. 766 ЦК України відмовився від договору.

Ст. 766 ЦК України передбачено, що наймач має право відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Таким чином, вказана норма права є спеціальною нормою, що регулює відношення у разі відмови від договору найма, та їй передбачено, шо в даному випадку наймач має право відшкодування завданих йому збитків.

Однак, позивачем заявлені позовні вимоги не про відшкодування збитків, а про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) принципа диспозитивності сторін, суд не вправі за власною ініціативою змінювати заявлені позивачем позовні вимоги, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).

При цьому також необхідно відмітити, що посилання позивача на ст. 1212 ЦК України не може бути прийняте до уваги, оскільки в даному випадку відношення сторін повинні регулюватися спеціальною нормою- ст. 766 ЦК України.

Відношення, які регулюються ст. 1212 ЦК України можуть відноситися до інших випадків, наприклад за обов’язками, яки виникають не на підставі договору, а на підставі закону, або інші відношення, які не зв’язані з відмовою від договору.

Сам позивач посилається в позові на постанову ВГСУ від 09.07.2007 року у справі № 2-5/1103.7-2006 і вказує, що в такій ситуації він вправі вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Крім цього, у суда не має підстав вважати, що позовні вимоги доказані.

Так, позивач посилається на те, що перерахував відповідачу 53300 грн.

Однак до позову додана копія платіжного доручення № 56533 від 08 листопада 2004 року, яка належним чином не завірена.

Так, не вказана посада та призвіще особи, що засвідчила дану копію. Тобто копія засвідчена невідомою особою з невідомими повноваженнями.

Згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципа диспозитивності сторін суд не повинен знаходити за зацікавлену особу докази.

Посилання відповідача на те, що позов підлягає залишенню без розгляду не може бути прийнято до уваги, оскільки така думка не відповідає ст. 81 ГПК України.

Провадження по справі також не може бути припинено, оскільки в даному випадку інші позовні вимоги та підстави позову, ніж у справі № 2-5/11037.1-2006. Так, згідно постанови ВГСУ від 09.07.2007 року по справі № 2-5/11037.1-2006 позовними вимогами були вимоги про розірвання договору та стягнення отриманої відповідачем орендної плати та стягнення збитків.

Таким чином, підставою для стягнення грошових сум було розірвання договора.

В справі, що розглядається підставою є відмова від договору. Крім того, вимога про стягнення грошових коштів заявлена не як отримана відповідачем орендна плата в сумі 53300 грн., що було вимогою по справі № 2-5/11037.1-2006, а як стягнення безпідставно набутих коштів.

Підстав для відшкодування судових витрат в даному випадку згідно ч.5 ст. 49 ГПК України не мається.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд,

У позові відмовити повністю.