Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Нафтогаз" (далі – Товариство) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У червні 2006 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 8 лютого 2006 року № 0000132310/0, від 26 квітня 2006 року № 0000132310/1, від 3 липня 2006 року № 0000132310/2, якими позивачу визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 3669 грн 50 коп., а також податкові повідомлення-рішення від 8 лютого 2006 року № 0000122310/0, від 26 квітня 2006 року № 0000122310/1, від 3 липня 2006 року № 0000122310/2, якими позивачу визначене податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 18600 грн.

Оскаржувані рішення ДПІ були прийняті на підставі акта № 16/23-8/32689777 від 24 січня 2006 року про результати комплексної документальної виїзної планової перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства, у якому зазначено порушення Товариством пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), внаслідок чого у ІІІ кварталі 2004 року занижено податок на прибуток на 12400 грн.

Так, на думку податкового органу, у липні 2004 року позивачем до складу валових витрат віднесено вартість наданих приватним підприємством "Кларіон" за договором від 1 січня 2004 року маркетингових послуг, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому послуги, отримані позивачем від приватного підприємства "Кларіон" за вищезгаданим договором, не можуть бути визнані такими, що надали Товариству можливість розширити ринки збуту товарів (робіт, послуг), тобто не можуть у подальшому бути використані у господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Крім того, внаслідок неправомірного віднесення вищезгаданих витрат до валових, Товариством порушено підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та занижено суму податку на додану вартість за липень 2004 року.

Господарський суд Полтавської області постановою від 2 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 травня 2007 року, позов Товариства задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 червня 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що Товариством при віднесенні вартості послуг, наданих приватним підприємством "Кларіон" за договором від 1 січня 2004 року, до складу валових витрат дотримано вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР щодо умов віднесення витрат до валових та вимоги підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР щодо умов формування податкового кредиту.

При цьому суд виходив із того, що факт надання позивачу маркетингових послуг підтверджено належно оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: актом виконаних робіт, протоколом здачі результатів робіт (який містить перелік наданих послуг та їх вартість), податковою накладною та платіжними документами, а операції з придбання цих послуг відображені у книзі придбання товарів та бухгалтерському обліку. Використання отриманих за договором маркетингових послуг у власній господарській діяльності підтверджено висновком незалежного аудитора.

У заяві про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2008 року (К-27914/06) у справі за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "Південьбудсервіс" до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, в якій, на думку заявника, норми права застосовано інакше та правильно.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактично заявником ставиться питання про правильність застосування касаційним судом норм процесуального права.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах, як установлено пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Обставини справи, що розглядається відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2010 року. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у м. Полтаві відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.