ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТI
Р I Ш Е Н Н Я
Iменем України
21.05.07 р. Справа № 45/86
за позовом: Державного підприємства "Донецька залізниця",
ЄДРПОУ01074957, м.Донецьк
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства
"Маріупольський металургійний комбінат ім.Iлліча", ЄДРПОУ
00191129, м.Маріуполь
про стягнення 2 974 грн. 40 коп.
Суддя Плотніцький Б.Д.
при секретарі судового засідання Колосовій О.О.
Представники:
від позивача: Ніколаєв О.С. - юрисконс.
від відповідача: Сукач Т.В. - юрисконс.
В судовому засіданні брали участь:
Згідно із ст.77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні
25.04.2007р. оголошувалась перерва до 21.05.2007р.
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Державне підприємство "Донецька залізниця", м.
Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з
позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства
"Маріупольський металургійний комбінат ім.Iлліча", м.Маріуполь про
стягнення штрафу у сумі 2 974 грн. 40 коп.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на
невиконання відповідачем плану перевезень по залізницям
призначення за межами України, ст.106 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
, п.п.6.5.3, 6.7 Правил планування перевезень
вантажів, р.3 пп.1.2 Тарифного керівництва №1, ст.ст.7,13,15 Угоди
про міжнародне залізничне сполучення та дані облікових карток
виконання плану перевезень за жовтень 2006р.
Відповідач у відзиві на позовну заяву №94/420 від
05.04.2007р. проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що
нарахування штрафу за невиконання плану перевезень по залізницям
призначення відповідно до чинного законодавства поширюється на
українські залізниці, а позивачем нарахований штраф по залізницям
призначення за кордоном України.
Також відповідач заперечує посилання позивача на Угоду про
міжнародне залізничне сполучення, оскільки даним нормативним
документом передбачена відповідальність за невиконання плану по
залізницям призначення, тому він не поширюється на спірні
правовідносини.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення
представників сторін, господарським судом встановлено наступне:
25.03.2004р. між позивачем - Державним підприємством
"Донецька залізниця", м.Донецьк, та відповідачем - Відкритим
акціонерним товариством "Маріупольський металургій комбінат
ім.Iлліча", м.Маріуполь був укладений договір про організацію
перевезень вантажів №84/2462.
За умовами вказаного договору позивач зобов'язався приймати
до перевезення вантажі відповідача, для чого подавати під
навантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами
та заявками, а також надавати додаткові послуги, які пов'язані з
перевезенням вантажу.
В свою чергу, відповідач за цим позовом зобов'язаний у
встановлені строки пред'являти залізниці місячні плани перевезень,
заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження
(вивантаження) вантажів, що відправляються ним або прибувають на
його адресу.
Відповідач заявив на жовтень 2006 року перевезення на експорт
17000 тон вантажу в 250 вагонах.
До кінця місяця заявка була збільшена до 29 920 тон у 440
вагонах.
Залізниця прийняла замовлення та затвердила план
відвантаження.
Виконання перевезення за даним планом враховувалось позивачем
в обліковій картці виконання плану перевезень № 781 за жовтень у
зазначеному обсязі.
Відповідно до пункту 6.3 Правил планування перевезення
вантажів весь обсяг був розбитий на середньодобові норми
перевезення.
Облік виконання плану здійснювався по обліковій картці № 781
за жовтень. Заповнення облікової картки і результати перевезення
вироблялися відповідно до пункту 6.5.3 Правил, тобто щодекадно, з
урахуванням виконання норм щодобового навантаження.
План перевезення вантажу в 1 декаді був перевиконаний на 7744
тони.
Проте, позивач стверджує, що мало місце невиконання плану
перевезення по дорогах призначення на 1 вагон.
По Приволзькій залізниці через прикордонну станцію переходу
Червона могила Донецької залізниці, відповідач запланував до
перевезення 4 вагони, проте ні один не був перевезений.
Однак з урахуванням економії отриманої за рахунок перевищення
статичного навантаження, кількість не перевезених вагонів по
Донецькій залізниці зменшена позивачем до одного вагона, за що
відповідачеві в першій декаді нарахований штраф у розмірі 20,8
грн.
Планом на 2 декаду передбачалося перевезення 8 804 тони
вантажу в 128 вагонах.
Фактично відповідач перевіз 10371 тону в 151 вагоні.
План навантаження був перевиконаний на 1767 тон.
Проте, позивач стверджує про те, що відбулось невиконання
плану перевезення по залізницям призначення, зокрема по
Південно-Західній залізниці (зі станції переходу в Хоробичи)
відповідач не довантажив 10 вагонів, оскільки по плану було
передбачено перевезення 70 вагонів, а фактично було перевезено 60
вагонів.
З урахуванням перевиконання статистичного навантаження на 2
вагони, Донецькою залізницею був нарахований штраф й на 8 вагонів
у сумі 20,8 грн. на кожен, на загальну суму 166 грн. 40 коп.
На 3 декаду планом передбачалось перевезення 13 948 тон у 205
вагонах, проте фактично було перевезено 65 вагонів, тобто 4 483
тони.
Таким чином залізниця стверджує про невиконання загального
плану перевезення на 140 вагонів - 9457 тон вантажу.
З урахуванням перевиконання загального плану в першій і в
другій декаді, недовиконання плану в 3 декаді було зменшене та
становить 46 тон.
За кожну тону позивачем був нарахований штраф по 1 гривні на
загальну суму 46 грн. 00 коп.
Зазначену суму штрафу відповідач визнав у повному обсязі.
При цьому, залізницею був нарахований штраф та невиконання
плану 3 декади по дорогах призначення.
Кінцевий план на Білоруську дорогу через станцію переходу
Хоробичи в Південно-Західній залізниці Укрзалізниці передбачав
перевезення 120 вагонів, фактично відповідач перевезло 65 вагонів.
Недовиконання склало 55 вагонів.
Кінцевий план перевезення по Південно-Східній залізниці
Російської Федерації через станцію переходу Козача Лопань
Південної дороги Укрзалізниці складав 79 вагонів, фактично не
перевезено жодного вагона.
По Приволзькій залізниці через станцію переходу Червона
могила Донецької залізниці передбачалось до перевезення 6 вагонів,
фактично не було перевезено жодного вагона.
Таким чином, позивач дійшов до висновку, що по 3 декаді по
дорогах призначення в межах України по Південно-Західній,
Південній і Донецькій план не виконаний на 140 вагонів.
У відповідності із п. 6.7 Правил залізницею від загального
недовиконання по дорогах призначення (140 вагонів) були відняті 6
вагонів - недовиконання по загальному планом.
На залишок 134 вагони Донецька залізниця нарахувала штраф у
сумі 2787 грн. 20 коп. по 20 грн. 80 коп. за кожен.
З урахуванням викладеного, Державне підприємство "Донецька
залізниця" нарахувала штраф у сумі 3020 грн. 00 коп., з яких
відповідач визнав штраф у розмірі 46 грн. 00 коп. (за невиконання
плану перевезень по загальному плану), а в іншій частині від
сплати штрафу відмовляється.
Позивач стверджує, що відповідач повинен сплатити штраф у
сумі 2 974грн. 40 коп. по дорогах призначення по обліковій картці
№781.
На думку Державного підприємства "Донецька залізниця",
планування перевезення вантажів на залізниці, які знаходяться за
кордоном, здійснює відповідач, узгодження цих перевезень
здійснюється на рівні Укрзалізниці.
Позивач стверджує, що ст.106 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
передбачає нарахування штрафу за невиконання плану по
залізницям призначення, не уточнюючи чи знаходяться ці залізниці
на Україні або за її межами.
Ця норма Статуту більш конкретизована в Розділі 3 (п.п 1.2)
Тарифного керівництва № 1, в якому зазначено, що за невиконання
плану перевезення по українських залізницях призначення відправник
сплачує штраф за вагон у розмірі однієї добової ставки за
користування вагоном.
У тарифному керівництві не говориться про те, на які вантажі
поширюється ця норма (на внутрішні перевезення або на експортні).
Позивач вважає, що вказана норма поширюється як на внутрішні
перевезення, так і на експортні.
Згідно ст. 7 параграфа 6 Угоди про міжнародне залізничне
вантажне сполучення відправник вантажу зобов'язаний у накладній на
перевезення вантажу вказати вихідні прикордонні станції переходу
(перетинання державного кордону), які і визначають залізницю
призначення на території України.
Статтею 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне
сполучення, що називаються "Тарифи. Нарахування провізних платежів
і штрафів", зокрема у параграфах 2 і 3 зазначено, що "Плата за
перевезення вантажу обчислюється по найкоротшій відстані,
визначеній застосовуваним тарифом, у напрямку через ті прикордонні
станції, що зазначені в накладній."; "провізні платежі і штрафи за
перевезення по залізницям країни відправлення і країни призначення
обчислюються в місцевій валюті...".
Таким чином, Донецька залізниця стверджує про те, що
залізниця призначення в межах України визначається по станції
переходу, що зазначена відправником у накладній на перевезення
вантажу.
Тому, на думку позивача, посилання відповідача на те, що
відсутня правова норма, відповідно до якої він повинен нести
відповідальність, є надуманою відмовкою.
Більш того, у статті 15 тієї ж Угоди зазначено "провізні
платежі, обчислені у відповідності зі ст. 13 стягуються по
залізницях відправлення, з відправника на станції відправлення або
з діючими на залізницях відправлення внутрішніми правилами. Такими
правилами є Правила планування перевезення вантажів пункти
6.5.3,6.7, і ст.106 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Позивач стверджує, що станція переходу кордону є тим кінцевим
пунктом у межах України, на території якої дороги України вона
знаходиться. При цьому, ні Статут ( 457-98-п ) (457-98-п)
, ні Правила, ні
Угоди не вимагають конкретизації дороги призначення на території
української держави.
Залізниця вважає, що достатньо вказівки в накладній на пункт
переходу, а в погодженому місячному плані зазначення дороги
іноземної держави.
Відповідач проти вимог позивача заперечує з посиланням на те,
що п.6.7 "Правил перевезення вантажів" дані про завантаженість
залізниць призначення вказуються тільки у вагонах (контейнерах) і
лише для залізниць України.
Стаття 106 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
поширюється
на залізниці України.
Крім цього, відповідач стверджує про те, що правила Угоди про
міжнародне залізничне сполучення мають пріоритет перед нормами
законодавства України.
Господарський суд вважає вимоги позивача такими, що не
підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Міжнародні перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти
здійснюються відповідно до правил, двохсторонніх та
багатосторонніх міжнародних договорів (транспортних конвенцій),
які відповідно до ст. 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст.
10 Цивільного кодексу України є частиною національного
законодавства України.
Статтею 4 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановлено,
перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і
вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до
угод про залізничні міжнародні сполучення.
Одним із таких багатосторонніх договорів є Угода про
міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р., яка
була ратифікована Україною 05.06.1992р.
Параграф 6 ст. 7 Угоди про міжнародне залізничне вантажне
сполучення закріплює: в накладній відправник повинен зазначити
вихідні граничні станції країни відправлення та транзитних країн,
через які повинен проїхати вантаж.
Позивач в позовній заяві з посиланням на параграф 6 ст. 7
Угоди зазначив, що вантажовідправник зобов'язаний в накладній на
перевезення вантажу вказати вихідні граничні станції переходу
(перетинання державного кордону), які і визначають дорогу
призначення на території України.
Дане твердження не відповідає приписам зазначеної Угоди,
оскільки як вбачається з Додатків 12.1 та 12.2 до параграфу 1 ст.
7 Угоди, в залізничній накладній містяться графи 7, 8, де графа
7 -"Станція переходу", а графа 8 -"Дорога і станція призначення".
Таким чином, поняття "Станція переходу" та "Дорога і станція
призначення" не ідентичні, а тому вихідні граничні станції
переходу (перетинання державного кордону) не можуть визначати
дорогу призначення на території України.
Стаття 106 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановлює
відповідальність вантажовідправників у вигляді сплати штрафу за
невиконання плану перевезень по залізницях призначення.
В обгрунтування своїх позовних вимог Донецька залізниця
посилається на ст. 106 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
при цьому зазначаючи, що нарахування штрафу за невиконання плану
по дорогам призначення згідно даної статті Статут не уточнює,
знаходяться ці дороги на України або за її межами.
На думку позивача, ця норма Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
більш
конкретизована у розділі 3 (п. 1.2.) Тарифного керівництва № 1, де
передбачено, що за невиконання плану перевезень по українських
дорогам призначення відправник сплачує штраф за вагон в розмірі
однієї добової ставки за користування вагоном.
Тарифне керівництво не встановлює, на які вантажі поширюється
ця норма - на внутрішні перевезення або на експортні.
Як встановлено судом, позивач наполягає на тому, що ст. 106
Статуту залізниць України не уточнює, знаходяться дороги
призначення на України чи за її межами.
Посилання відповідача в цій частині судом до уваги не
приймаються, оскільки як вже зазначалось, поняття "Станція
переходу" та "Дорога і станція призначення" не ідентичні, а ст.
106 Статуту залізниць встановлює відповідальність
вантажовідправників у вигляді сплати штрафу за невиконання плану
перевезень саме по залізницях призначення, а не по дорогам, які
передають вантаж за кордон (станціям переходу).
Крім того, п. 6.7. Правил планування перевезень вантажів,
затверджених наказом Мінтрансу України від 09.12.2002р. № 873 та
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 873, на які
посилається позивач, передбачає, що дані про навантаження на
дороги призначення зазначаються для всіх вантажів тільки в вагонах
та контейнерах і тільки для доріг України в графах 10-15 облікової
картки. Для експортних вантажів вказуються дороги, які передають
вантажі за кордон, а не залізниці призначення експортних вантажів,
як вказано позивачем в облікових картках.
В свою чергу, Тарифне керівництво № 1, затверджене наказом
Міністерства транспорту України № 551 ( z0828-99 ) (z0828-99)
від 15.11.1991,
закріплює положення щодо застосування тарифних схем, плати за
перевезення (провізної плати), розміру додаткових зборів, а також
видів та розмірів штрафів тощо, які застосовуються на всіх
залізницях України, для всіх відправників і одержувачів вантажу. А
у відповідності до розділу 3 п. 1.2. Тарифного керівництва № 1
штраф за невиконання плану перевезень стягується лише по
українських залізницях призначення, про що позивач і вказав в
своїх вимогах.
Крім цього, позивач в своїх вимогах посилається на параграфи
2, 3 ст. 13 Угоди, відповідно до якої плата за перевезення вантажу
обчислюється по найкоротшій відстані, визначеній тарифом, що
застосовується, в сполученні через ті прикордонні станції, які
вказані в накладній. Провізні платежі і штрафи за перевезення по
дорогах країни відправлення та країни призначення обчислюються в
місцевій валюті.
Позивач вважає, що в силу ст. 13 даної Угоди дорога
призначення в межах України визначається по станції переходу, яка
вказана відправником в накладній на перевезення вантажу.
Господарським судом спростовується дане посилання позивача,
оскільки ст. 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне
сполучення не містить такого положення.
В підсумок своїх вимог ДП "Донецька залізниця" з посиланням
на ст. 15 Угоди зазначило, провізні платежі, що обчислюються у
відповідності до ст. 13 Угоди, стягуються по залізницям
відправлення з відправника на станції відправлення або з діючими
на залізницях відправлення внутрішніми правилами.
Такими правилами є Правила планування перевезення вантажів
(п.п. 6.5.3., 6.7.) та ст. 106 Статуту залізниць ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Станція переходу кордону - це той кінцевий пункт в межах
України, на території якої дороги України вона знаходиться.
Ні Статут, ні Правила, ні Угода не вимагають конкретизації
дороги призначення на території української держави. Достатньо
зазначення в накладній пункту переходу, а в місячному
плані -дороги іноземного держави.
Дане твердження позивача також не знайшло документального
підтвердження, зокрема, Тарифне керівництво № 1 передбачає: штраф
за невиконання плану перевезень стягується лише по українським
залізницям призначення, а п. 6.7. Правил планування перевезень
вантажів закріплює, що дані про навантаження на дороги призначення
зазначаються для всіх вантажів тільки в вагонах та контейнерах і
тільки для доріг України в графах 10-15 облікової картки. Для
експортних вантажів вказуються дороги, які передають вантажі за
кордон, а не залізниці призначення експортних вантажів, як вказано
позивачем в облікових картках.
Одночасно, ні Статут залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, ні
Правила планування перевезень вантажів не містять норм про
відповідальність відправників за невиконання плану перевезень
вантажів по закордонним залізницям призначення при відправленні
вантажів за межі України.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство в господарських судах здійснюється
на засадах змагальності.
За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести обставини, на
які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.
При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що
позивачем безпідставно нарахований та пред'явлений до стягнення з
відповідача штраф у сумі 1 648 грн. 80 коп., тому позовні вимоги
позивача підлягають залишенню без задоволення.
Судові витрати підлягають віднесення на позивача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд,
ВИРIШИВ:
В задоволенні позовних вимог Державного підприємства
"Донецька залізниця", м.Донецьк, до Відкритого акціонерного
товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім.Iлліча",
м.Маріуполь про стягнення 2 974 грн. 40 коп., відмовити.
У судовому засіданні за згодою сторін оголошена вступна та
резолютивна частини рішення.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного
господарського суду протягом 10 днів з дня підписання повного
тексту рішення.
Повний текст рішення підписаний 25.05.2007р.
Суддя