Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Кузь В.Л. /головуючий/, Юркевич М.В., Городечна М.I., розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" (м. Львів)

на рішення господарського суду Львівської області

від 20.06.2006р. у справі № 4/394-8/53 (rs47734)

за позовом закритого акціонерного товариства "Закарпатресурси"(м. Ужгород)

до відповідача закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" (м. Львів)

про стягнення 594000,00грн.

за участю представників: не з'явивлись

З правами та обов'язками, передбаченими ст. 22 ГПК України (1798-12) , сторони ознайомлені.

Рішенням від 20.06.2006р. у справі №4/394-8/53 (rs47734) господарського суду Львівської області (суддя Гутьєва В.В.) задоволено позов закритого акціонерного товариства "Закарпатресурси"(м. Ужгород) до закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод"(м. Львів) про стягнення 594000,00грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, закритим акціонерним товариством "Львівський керамічний завод"(м. Львів) подано апеляційну скаргу, у якій скаржник просить рішення господарського суду Львівської області скасувати, посилаючись на наступне:

- ЗАТ "Львівський керамічний завод"виступив у правовідносинах, що виникли, які по своїй суті є однорідними, з ЗАТ "Закарпатресурси"як боржником так і кредитором;

- в даному випадку зустрічна вимога до ЗАТ "Закарпатресурси"є однорідною за юридичною природою та походить з галузі вексельного права та повинна ним регулюватись. Між кредитором та боржником існують грошові вимоги, що є юридично однорідними та можуть бути предметом зустрічного зарахування;

- заява від 05.01.2004р. №3/7 скаржника та докази її направлення не були подані суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Львівської області підлягає скасуванню, з огляду на наступне:

Розглядаючи подану відповідачем у справі апеляційну скаргу та керуючись вимогами ст. 99 ГПК України (1798-12) Львівський апеляційний господарський суд виходив з того, що згідно з нормами ст. 43 ГПК України (1798-12) та з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надав оцінку додатковим доказам, які подані скаржником.

Зокрема, суд апеляційної інстанції визнав як належний доказ вчинення відповідачем дій, передбачених ст.601 ЦК України (435-15) , шляхом направлення на адресу позивача заяви від 05.01.04 №3/7 про припинення зобов'язання зарахуванням однорідних зустрічних вимог, строк виконання яких настав. Однорідними вимогами є безспірні грошові зобов'язання сторін за простими векселями №733251050461 і №683122480033 на одну і ту ж суму -594000 грн. із однаковим строком платежу -01.01.04.

Також Львівським апеляційним господарським судом прийнято до задоволення клопотання відповідача щодо прийняття цього додаткового доказу і визнано обгрунтованими підстави неможливості його подання на розгляд суду першої інстанції у зв'язку з фактичною відсутністю такого доказу на підприємстві відповідача чи у його посадових осіб на час розгляду справи у місцевому господарському суді.

З урахуванням вищезгаданої заяви про зарахування зустрічних вимог та поданих щодо цього заперечень позивача Львівський апеляційний господарський суд встановив:

Між сторонами у справі існували грошові зобов'язання, які виникли по взаємній поставці природного газу та керамічної продукції і фактично виконані на однакову суму. Дані зобов'язання за своєю природою були цивільно-правовими і виникли на підставі цивільно-правових угод: договору №76 на поставку газу в термін з 01.11.98 по 31.12.98 та угоди №1К-99 від 15.02.99 на поставку керамічної продукції

Наявність взаємних грошових зобов'язань підтверджено сторонами шляхом видачі вищезгаданих векселів по сплаті сум заборгованості за вказаними вище договорами.

При цьому Львівський апеляційний господарський суд не визнав правомірними доводи позивача стосовно того, що оскільки вексельним законодавством не визначено норми про можливість зарахування взаємних грошових зобов'язань, оформлених векселем, то таке зарахування є неможливим і норми цивільного законодавства щодо цього не застосовується. При цьому суд виходить з того, що ст.1 ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.04, визначено вичерпний перелік правовідносин, щодо яких цивільне законодавство не застосовується. До даного переліку не віднесено правовідносини, що виникли чи існують з обігу векселів. Окрім того, оскільки позивачем не вчинені дії щодо пред'явлення векселя для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних днів (ст. 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі -надалі Уніфікований закон), а також при відсутності протесту у неплатежі (ст. 44 Уніфікованого закону), до правовідносин щодо отримання грошового задоволення за векселем застосовувались норми цивільного законодавства в тому числі і щодо позовної давності. Тобто, передбачено загальний строк на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. ст. 256, 257 ЦК України (435-15) ), який застосував і позивач, подаючи позов.

Таким чином, у зв'язку з невчиненням векселедержателем до 03.01.04 обов'язкових дій, визначених ст. 38 Уніфікованого закону, відносини між сторонами почали регулюватись нормами Цивільного кодексу України. Відтак, визначений ст. 601 ЦК України (435-15) спосіб припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних грошових зобов'язань, в тому числі виражених і векселем, правомірно застосований відповідачем у справі.

Щодо тверджень позивача про те, що у зв'язку з порушенням провадження у справі про його банкрутство та, відповідно, погашенням після закінчення місячного строку з дати публікації оголошення (газета "Глос України"за 10.02.04 №25 (32750) а.с. 66-68) усіх вимог, які не були заявлені до суду, вимоги відповідача за виданим позивачем векселем також вважаються погашеними, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Оскільки заява від 05.01.06. №3/7 про зарахування однорідних позовних вимог була подана відповідачем у справі 06.01.04 (згідно календарного поштового штемпеля на поштовій квитанції №27 та описі вкладення у цінний лист), тобто до публікації оголошення про банкрутство позивача у справі, а також зважаючи на те, що така заява є підставою припинення грошових зобов'язань, тому, відповідно, зобов'язання є припиненим внаслідок зарахування, а не погашеним.

Стосовно посилання позивача на лист від 02.07.02 №25-118/920-4084 (v4084500-02) Національного банку України "Щодо окремих операцій з векселями", який доданий до доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, то Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що до компетенції Національного банку не входять повноваження надавати роз'яснення з приводу застосування чинного законодавства про цінні папери (що прямо зазначено і в п'ятому абзаці пункту 2 даного листа), а тому такі роз'яснення не підлягають застосуванню судом. Разом з цим, даний лист підтверджує застосування норм Цивільного кодексу України до правовідносин з обігу векселів, в тому числі і щодо припинення зобов'язань за таким шляхом зарахування. Проте, визначений у цьому листі спосіб проведення зарахування судом апеляційної інстанції не визнається як єдино можливий, враховуючи підстави видачі векселів сторонами у даній справі та природу правовідносин між ними.

Львівським апеляційним господарським судом визнано неналежним твердження позивача про те, що зарахування не є таким, що відбулось, оскільки заява відповідача про таке зарахування не була отримана позивачем. При цьому суд зазначає, що за нормою ч. 2 ст. 601 ЦК України (435-15) для зарахування однорідних грошових вимог, строк виконання яких настав, достатньо лише подання заяви однією зі сторін. Відмова іншої сторони від отримання такої заяви та повернення її органом поштового зв'язку не є підставою визнати невчиненими як такі дії відповідача щодо проведення зарахування.

Виходячи наведеного, Львівський апеляційний господарський суд встановив, що грошові зобов'язання між сторонами, що виникли з цивільно-правових угод і оформлені в подальшому векселями, є припиненими шляхом зарахування відповідно до норм чинного законодавства України. При цьому таке зарахування проведено до початку перебігу місячного терміну для заявлення до суду кредиторських вимог у справі про банкрутство позивача. Відповідно до цього, підстави для задоволення позову -відсутні.

Судові витрати по розгляду апеляційної скарги покласти на позивача.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст., 99, 101, 103-105 ГПК України (1798-12) , Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод"(м. Львів) задоволити.

Рішення від 20.06.2006р. у справі №4/394-8/53 (rs47734) господарського суду Львівської області скасувати. Прийняти нове рішення: У задоволенні позову закритого акціонерного товариства "Закарпатресурси"(м. Ужгород) -відмовити.

Судові витрати, сплачені за подання та розгляд апеляційної скарги покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.