14/195/06 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу трубопроводу зрошувальних систем - Текст документа

07.06.2006 р. прокурор Арбузинського району Миколаївської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Новокрасненської сільської ради (далі Рада) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Закритого акціонерного сільськогосподарського товариства "Надія" (далі Товариство) та суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2. (далі Підприємець) - про визнання договору купівлі-продажу від 18.10.2004 р. -недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між Товариством і Підприємцем договір купівлі-продажу трубопроводу зрошувальних систем від 18.10.2004 р. не відповідає вимогам законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) та п. п. 2 під. "б"; 4; 12 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 р. № 1253 (1253-2003-п) (далі Порядок передачі об'єктів), а тому є недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України (435-15) .

У відзиві на позов Підприємець позовні вимоги прокурора вважав необгрунтованими та безпідставними оскільки він є добросовісним набувачем, повністю виконав умови укладеного договору купівлі-продажу, який не суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки придбане ним майно не є трубопроводом зрошувальних систем, так як має невиправний фізичний знос, який дорівнює 96% та відповідає металобрухту класу 5-А.

Письмові відзиви на позов прокурора від Ради і Товариства не надходили.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.09.2006 р. (суддя Цвєткова П. В.) позов прокурора задоволений повністю. Договір купівлі-продажу трубопроводу зрошувальних систем від 18.10.2004 р. укладений між Підприємцем та ліквідаційною комісією Товариства визнаний недійсним та з кожного із останніх стягнуто по 42 грн. 50 коп. держмита на користь держави і по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь ДП "Судовий інформаційний центр".

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до п. 4.1 спірного договору право власності на об'єкт виникає у покупця з моменту повного розрахунку з продавцем, а оскільки Підприємець оплатив придбаний об'єкт частково в сумі 18081 грн., то в нього, на день розгляду справи, не виникло право власності на трубопровід. Відповідно до ст. 111 ЦК України (435-15) ліквідаційна комісія, що здійснює ліквідацію підприємства, не є юридичною особою, а тому договори купівлі-продажу майна повинні укладатися не від імені ліквідкомісії, а від імені юридичної особи. Укладений договір купівлі-продажу не відповідає вимогам законодавства, а саме: ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (2114-12) та Порядку передачі об'єктів, а тому є недійсним згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України (435-15) . Судові витрати по справі покладені на відповідачів в рівних долях.

В апеляційній скарзі Підприємець просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що суд не врахував той факт, що Підприємець є добросовісним набувачем, а тому придбане майно не може бути в нього витребуване.

Укладаючи оскаржуваний договір, між сторонами було досягнуто згоди щодо суттєвих умов останнього, про що свідчать підписи на договорі та його нотаріальне посвідчення, а тому цей договір не суперечить законодавству України.

Об'єктом договору купівлі-продажу є трубопровід зрошувальних систем, який має невиправний фізичний знос, який дорівнює 96% та відповідає металобрухту класу 5-А, тому неможливо вважати цей об'єкт частиною внутрішньогосподарської меліоративної системи, що не підлягає паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств та відповідно ставити питання про передачу об'єкту купівлі-продажу на баланс Ради.

Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 111 ЦК України (435-15) , у випадку недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи, у зв'язку з чим висновок місцевого суду про те, що договори купівлі-продажу майна Товариства повинні укладатися не від імені ліквідаційної комісії, а від імені юридичної особи, тобто Товариства є помилковим.

Помилковим є висновок суду і про те, що у покупця на день розгляду справи не виникло право власності на трубопровід, оскільки він суперечить п. 2.3 розділу 2 оскаржуваного договору, згідно з яким грошова сума у розмірі 18081 грн. підлягає оплаті покупцем на розподільний рахунок УДК в Миколаївській області в рахунок погашення заборгованості Товариства за податковими платежами, а сума в розмірі 16531 грн. -підлягає сплаті на протязі двох днів після завершення робіт по демонтажу об'єкта, а тому рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Прокурор та представники Ради і Товариства, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися та не скористалися своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Підприємця, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга необгрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 18.10.2004 р. між ліквідаційною комісією Товариства і Підприємцем був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого ліквідаційна комісія Товариства продала, а Підприємець купив трубопровід зрошувальної системи довжиною 4100 погонних метрів за 34612 грн. Пунктом 2.3 договору передбачено, що грошова сума у розмірі 18081 грн. підлягає оплаті покупцем на розподільний рахунок УДК в Миколаївській області в рахунок погашення заборгованості Товариства за податковими платежами та ця сума сплачена покупцем до підписання договору, а сума в розмірі 16531 грн. -підлягає сплаті на протязі двох днів після завершення робіт по демонтажу об'єкта. Одночасно в п. 4.1 договору сторонами погоджено, що право власності на об'єкт виникає у покупця з моменту повного розрахунку з продавцем.

Частиною 1 статті 697 ЦК України (435-15) передбачено, що договором купівлі-продажу може бути встановлено, що право власності на товар зберігається за продавцем до оплати товару, а оскільки п. 4.1 сторонами спірного договору погоджено, що право власності на товар виникає у покупця з моменту повного розрахунку з продавцем, то суд першої інстанції дійшов до правильного та обгрунтованого висновку про те, що на день розгляду справи у Підприємця не виникло право власності на трубопровід, так як останній здійснив лише часткову його оплату в сумі 18081 грн., а решту грошової суми в розмірі 16531 грн. не сплатив до сьогоднішнього часу, що не спростовується останнім та підтверджується матеріалами справи, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Як слідує з матеріалів справи Товариство не виключено з ЄДРПОУ та постановою господарського суду Миколаївської області по справі № 14/112/06 (rs116943) від 23.05.2006 р. визнане банкрутом з відкриттям ліквідаційної процедури.

Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 111 ЦК України (435-15) , у випадку недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ліквідаційна комісія має право на укладання договорів купівлі-продажу майна юридичної особи, що ліквідується, а протилежні висновки суду першої інстанції визнає помилковими.

Але, такі договори купівлі-продажу майна повинн і повністю відповідати вимогам законодавства України.

Як вбачається з тексту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18.10.2004 р. ліквідаційна комісія Товариства продала, а Підприємець купив трубопровід зрошувальної системи довжиною 4100 погонних метрів.

Згідно довідок Миколаївського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства зазначений трубопровід зрошувальних систем розташований на території Ради, перебуває на балансі Товариства і є внутрішньогосподарською меліоративною системою.

Ретельно дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов до правильного та обгрунтованого висновку про те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) , ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (2114-12) та п. п. 2 під. "б"; 4; 12 Порядку передачі об'єктів ліквідаційна комісія Товариства не мала права розпоряджатися трубопроводом зрошувальних систем та відчужувати його за договором купівлі-продажу від 18.10.2004 р. Підприємцю, а повинна була ініціювати передачу цього об'єкта до комунальної власності.

Доводи скаржника про те, що придбаний ним трубопровід зрошувальних систем має невиправний фізичний знос, який дорівнює 96% та відповідає металобрухту класу 5-А, а тому його неможливо вважати частиною внутрішньогосподарської меліоративної системи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки за умовами укладеного договору Підприємець придбав не металобрухт, а саме трубопровід зрошувальної системи довжиною 4100 погонних метрів. Крім того, вищеназване законодавство України не передбачає можливості продажу трубопроводу зрошувальних систем внутрішньогосподарської меліоративної системи в залежності від його технічного зносу, не пов'язує між собою ці факти та не містить в собі будь-яких винятків.

Оскільки, спірний договір не відповідає вимогам вищевказаного законодавства України, то місцевий суд підставне, згідно зі ст. ст. 203, 215 ЦК України (435-15) визнав його недійсним.

Доводи скаржника про те, що він є добросовісним набувачем, а тому придбане майно не може бути в нього витребуване колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, у Підприємця не виникло право власності на трубопровід до сьогоднішнього часу, у зв'язку з не проведенням повних розрахунків, а крім того, трубопровід до теперішнього часу не демонтований, а тому питання про його витребування не виникає та не може виникнути.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України (1798-12) судові витрати по справі правомірно покладені судом першої інстанції на обох відповідачів в рівних долях.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України (1798-12) , для його зміни чи скасування відсутні.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України (435-15) у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як слідує з матеріалів справи Підприємець ніяких грошових коштів Товариству не перераховував, а 22.06.2004 р. перерахував на розподільчий рахунок Державного казначейства в Миколаївській області, що не є стороною недійсного правочину, - 18081 грн. в рахунок погашення податкової заборгованості Товариства, у зв'язку з чим, питання повернення цих коштів з Державного бюджету України підлягає вирішенню в порядку окремого судового провадження, за умови звернення Підприємця до суду з відповідним позовом.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України (1798-12) , колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 4 вересня.2006 року у справі № 14/195/06 (rs116943) - залишити без змін, а апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Южноукраїнськ, Миколаївської області -без задоволення.