Верховний Суд України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вовка І.В., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Лященко Н.П., Мазурка В.А., Міщенка С.М., Онопенка В.В., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,–

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" (далі – Товариство) до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У серпні 2007 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 20 серпня 2007 року № 2481/23-01/274157/19032, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2007 року у розмірі 24042 грн.

Господарський суд Закарпатської області постановою від 23 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2009 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове – про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції при вирішенні питання щодо правомірності включення до податкового кредиту сплаченої продавцю у ціні товару суми податку на додану вартість та виникнення у платника права на її бюджетне відшкодування положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) .

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2010 року (К-15851), в якій, на думку заявника, названі норми права застосовано інакше та правильно. Так, у зазначеному судовому рішенні касаційним судом вказано на те, що право на відшкодування суми податку на додану вартість виникає лише при його фактичному надходженні до бюджету, а не із самого факту існування зобов’язання по сплаті зазначеного податку.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що оскаржуване рішення ДПІ про зменшення суми бюджетного відшкодування було прийняте у зв’язку з несплатою до бюджету податку на додану вартість, заявленого позивачем до відшкодування, постачальниками його контрагента, зокрема товариством з обмеженою відповідальністю "Спецтехметсервіс".

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що сума податку на додану вартість, сплаченого за результатами господарських операцій із придбання лісопродукції, правомірно включена позивачем до податкового кредиту на підставі належно оформлених податкових накладних приватного підприємства "Перун".

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, касаційний суд погодився з його висновком про те, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. Названий Закон (168/97-ВР) виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання. Положення пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

На думку Верховного Суду України, такий висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, яка полягає у тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Таким чином, оскільки касаційним судом при вирішенні справи норми матеріального права застосовані правильно, у задоволенні заяви слід відмовити.

З урахуванням наведеного та керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.