За позовом: Приватного підприємства "Хлібодар"

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Шосткінський завод хімічних реактивів", м. Шостка

Про стягнення 77 437 грн. 02 коп.

суддя Миропольський С. О.

За участю:

Від позивача: Осипенко В.Г.

Від відповідача: Козлова О.В., Найденкова Г.О.

Суть спору: позивач просить розірвати договір №15 від 15.04.2005 року укладений між ПП "Хлібодар" та ВАТ "Шосткінський завод хімічних реактивів" та стягнути з відповідача на свою користь 77 437 грн. 02 коп., в тому числі 75 959 грн. 90 коп. – збитків, 1 477 грн. 12 коп. – коштів, отриманих без достатньої правової підстави, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог, вважаючи, що позов в частині розірвання договору є безпідставним оскільки відсутній предмет спору, а в частині стягнення коштів необґрунтованим оскільки, відповідач належним чином виконав умови договору.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем було укладено договір № 15 від 15.04.2005 року, щодо переробки (очистки) дихлоретану.

Згідно пункту 5.1 цього договору сторони визначили те, що якість готової продукції повинна відповідати ГОСТу 1942-86 і кінцевий продукт це - дихлоретан технічний першого сорту.

У відповідності до умов вищевказаного договору по накладних: № 18 від 21.04.2005 року вагою 14 365 кг, № 19 від 25.04.2005 року вагою 14 200 кг, № 174 від 16.05.2005 року вагою 15 123 кг, № 175 від 18.05.2005 року вагою 15 323 кг, № 191 від 30.05.2005 року вагою 15 536 кг, відповідач отримав у ПП "Хлібодар" на переробку товарно-матеріальні цінності загальною вагою 74 547 кг на загальну суму 15 207 грн. 58 коп.

Свої зобов'язання по оплаті виконаної роботи по переробці товарно-матеріальних цінностей по вищевказаному договору ПП "Хлібодар" виконало повністю, тому заборгованості перед відповідачем станом на 17.01.2007 року не має. Це підтверджується наступними доказами: платіжним дорученням № 29 від 27.04.2005 року на суму 10 098 грн. 47 коп., № 63 від 16.08.2005 року на суму 9 416 грн. 72 коп., № 77 від 14.10.2005 року на суму 830 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 20 345 грн. 36 коп.

Згідно пункту 4.1 вищевказаного договору сторони визначили те, що якість готової продукції повинна підтверджуватися паспортом (сертифікатом якості). Даний сертифікат відповідач видав ПП "Хлібодар" 07 лютого 2006 року.

Після отримання від відповідача сертифікату ПП "Хлібодар" дізнався про те, що кінцевий продукт не відповідає визначеної сторонами у п. 5.1 вищевказаного договору якості та даний кінцевий продукт потребує додаткової переробки (очистки).

Позивач вважаючи, що відповідачем порушені умови договору звернувся до суду з вимогою про розірвання зазначеного договору та стягнення з відповідача збитків понесених внаслідок неналежного виконання ним умов договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази, які мають значення для вирішення справи по суті, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають виходячи з наступного:

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання договору №15 від 15.04.2005 року та не надав суду докази відповідного звернення. Отже позивачем порушено вимоги ст. 188 ГК України, а тому вимоги в цій частині є неправомірним, крім того відповідач сам не заперечує проти розірвання зазначеного договору, про що свідчить відповідний лист та проект угоди в матеріалах справи з доказами направлення позивачу.

Вимоги позивача в частині відшкодування збитків, суд вважає необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник в господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані доходи, які управлена сторона одержала б в разі належного виконання зобов'язань або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України відшкодування збитків є господарською санкцією. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків.

Згідно ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Таким чином, юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.

За таких обставин позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, а саме - не довів протиправності поведінки відповідача, не довів факту нанесення шкоди у вигляді витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), причинного зв'язку між поведінкою відповідача та шкодою, яку, на думку позивача, йому було спричинено, а також не довів вини відповідача у заподіянні шкоди. Отже вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 75 959 грн. 90 коп. – збитків, нарахованих як витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача вчастині стягнення з відповідача 1 477 грн. 12 коп. – коштів, отриманих без достатньої правової підстави, суд також вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів зазначені кошти перераховані позивачем, як оплата по договору зберігання № 35 від 14.09.2005 року, тобто це інші пправові відносини між сторонами і вони не можуть бути предметом розгляду зазначеної справи,а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не було надано суду вмотивоних обгрунтувань щодо заявлених вимог, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

1. В позові відмовити.

Повний текст рішення підписано 12.04.2007р.