Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2006

у справі № 42/172-25/326-35/336

за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

до Відкрите акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2" Дочірнє підприємство "Житлоексплуатація"

третя особа відповідача

третя особа позивача

про стягнення 44 677,38 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, усні пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.12.2003 позов АЕК "Київенерго" до ДП "Житлоексплуатація" Відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд - 2" про стягнення 44677,38 грн. задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2004 рішення господарського суду м. Києва від 23.12.2003 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.12.2004 позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від01.03.2005 рішення господарського суду м. Києва від 02.12.2004 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2005 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 та рішення господарського суду м. Києва від 02.12.2004 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.06.2006 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права.

Відповідач у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити рішення суду без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши справу за правилами розділу XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, в зв'язку з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, 28.01.1991р. між сторонами був укладений договір № 8522 на споживання електричної енергії.

Пунктом 6 цього договору № 8522 сторони обумовили, що розрахунки за електроенергію потужність та інші платежі за платіжний період (місяць) здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцентного списання з розрахункового (поточного) рахунку відповідача.

Таким чином, сторонами було встановлено порядок розрахунків за спожиту електроенергію, який передбачав надання позивачем платіжних вимог відповідачеві для оплати за спожиту ним протягом місяця електроенергію.

Згідно п. 1 зазначеного договору при виконанні договору, а також з усіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язані керуватися діючими Правилами користування електричною енергією, затвердженими Міністерством енергетики та електрифікації СРСР.

Відповідно до п.1.8.7. Правил користування електричною енергією, що затверджені наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від 06.12.1981 р. № 310 (v0310400-81) , які діяли в Україні до 30.11.1999р., тобто у період дії договору № 8522 розрахунки за відпущену електроенергію здійснюються на підставі платіжних документів, що виставляються енергопостачальною організацією, чи - при самообслуговуванні - абонентами в установленому для даної категорії абонентів порядку. У платників, що мають розрахункові рахунки в банку, стягнення плати за відпущену електроенергію здійснюється шляхом безакцентного списання з вказаних рахунків не пізніше ніж наступного дня після надходження платіжного документу на електроенергію в банк (п. 1.8.8. Правил). Згідно п.п. 5.4.З., 5.5.7. Правил платіжні документи за електроенергію, яка споживається житловою організацією, виписуються енергопостачальною організацією 1 раз у розрахунковий період і підлягають оплаті у 5-денний строк з дня їх вручення.

Крім того, аналогічні вимоги щодо порядку і строків оплати платіжних документів постачальника електроенергії (строк оплати не може перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка) містяться і в п. 6.11. Правил користування електричною енергією, що затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. № 28 (z0417-96) та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.08.1996р. за № 417/1442.

Оскільки позивач не надав суду будь-яких доказів не можливості звернутись до суду за захистом свого порушеного права протягом встановленого трирічного терміну позовної давності, не надав також доказів того, що строк позовної давності був пропущений ним з поважних причин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Позивач звернувся з позовом 03.11.2003р., тому він вправі вимагати оплату за спожиту відповідачем електроенергію починаючи з листопада 2000 року, тобто у межах встановленого трирічного строку позовної давності відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (1540-06) (ст.257 ЦК України (435-15) ).

Також між сторонами був укладений договір №3408522 від 21.02.2001р. (з додатками) на постачання електричної енергії до житлового будинку № 2-а по вул. Новомостицькій у м. Києві, відповідно до умов якого представник відповідача повинен був щомісяця 22 числа з'являтися до позивача і одержувати платіжні вимоги-доручення. Оплата платіжних документів позивача за використану відповідачем електроенергію мала здійснюватись у 3- денний строк після дати, зазначеної в платіжному документі.

У зв'язку з укладанням договору від 21.02.2001р. № 3408522 постачання електроенергії за договором від 28.01.1991р. № 8522 було припинено.

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження позивача про те, що між позивачем і відповідачем новий договір на користування електричною енергією не укладався, а договір від 21.02.2001р. № 3408522 є переукладеним або продовженим договором від 28.01.1991р. № 8522, оскільки в договорі від 21.02.2001р. № 3408522 та інших документах відсутні будь-які посилання на продовження терміну дії договору від 28.01.1991р. № 8522.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з листопада 2000 року по січень 2001 року, тобто у період дії договору від 28.01.1991р. № 8522, позивач нарахував відповідачу за спожиту ним електроенергію 813,29 грн. За період з лютого 2001 року по січень 2002 року, тобто у період дії договору від 21.02.2001р. № 3408522, позивач за цим договором нарахував відповідачу за спожиту ним електроенергію 6619,40 грн., що разом становить суму 7432,69грн., яку відповідач оплатив частково платіжним доручення від 29.12.2002р. № 531 у сумі 5995,03грн.

У зв'язку з передачею житлового будинку по вул. Новомостицькій, 2-а відповідно до розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 42 від 18.01.2002р., нарахування позивачем плати за електроенергію за договором від 21.02.2001р. № 3408522 було припинено.

Таким чином, заборгованість відповідача за спожиту ним в період з лютого 2001 року по січень 2002 року, тобто протягом терміну дії договору № 3408522, електроенергію станом на день звернення позивача до суду становила 1437,66 грн. (7432,69грн. - 5995,03 грн. = 1437,66 грн.).

Згідно ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР (1540-06) (ст. 525, 530, 629 ЦК України (435-15) ) зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань і одностороння зміна умов договору не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до постанови ВДВС Дніпровського райуправління юстиції у м. Києві від 24.05.2004р. про закінчення виконавчого провадження про примусове виконання наказу господарського суду м. Києва № 42/172, відповідач сплатив позивачеві суму основного боргу за електроенергію, використану ним протягом лютого 2001 року по січень 2002 року згідно з договором від 21.02.2001р. № 3408522, збитки від інфляції та 3% річних, що нараховані у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання по оплаті за спожиту електроенергію. Всього на загальну суму 2148,10 грн., у тому числі 1437,66 грн. основного боргу, 281,35 грн. інфляційних витрат, 402,28 грн. річних та 26,81 судових витрат.

Таким чином відповідачем здійснена оплата основного боргу у сумі 1437,66 грн.

Згідно ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечені.

Позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, індексу інфляції та річних з боргу в сумі 813,29 грн. за договором від 28.01.1991р. №8522, а також за договором від 21.02.2001р. №3408522 з боргу в сумі 6619,40 грн. не заявлено, обгрунтованих розрахунків боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, річних та пені за період прострочення оплати зазначених сум за договорами від 28.01.1991р. № 8522 та від 21.02.2001р. №3408522 суду не надано.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м Києва від 15.06.2006 у справі № 42/172-25/326-35/336 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"- без задоволення.

2. Матеріали справи №42/172-25/326-35/336 повернути господарському суду м. Києва.