43/12пд Про визнання недійсними умов договору оренди земельної ділянки - 09.08.2006 Прийняття

Рішенням господарського суду Донецької 13.03.2006р. у справі № 43/12пд задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Маштехніка" м.Маріуполь до Маріупольської міської ради.

Визнано недійсними п.п. 14, 36 договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Маштехніка" та Маріупольською міською радою. Виключено з п. 1 договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Маштехніка" та Маріупольською міською радою, посилання на рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2002р. № 367/10.

Дане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що рішення згідно із приписами ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, за аналогією, умови договору не можуть встановлювати зобов'язання для сторін у минулий час, положення п.п. 14, 36 договору оренди від 19.04.2005р., що діє між сторонами, є такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки встановлюють зобов'язання на минулий час, що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач, Маріупольська міська рада, звернулась з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.03.06р. по справі № 43/12пд.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач зазначив, що договір оренди земельної ділянки між сторонами був укладений належним чином, державна реєстрація договору відбулась 24.04.2005 р., тобто з дотриманням положень ст.ст. 638, 640 Цивільного кодексу України. П.п. 1, 14, 36 договору не суперечать нормам чинного законодавства, оскільки п.3 ст. 631 Цивільного кодексу України дозволяє встановлювати умови договору за відносинами сторін, що виникли до його укладення.

Факт користування позивачем земельною ділянкою до моменту підписання договору підтверджується матеріалами справи, договір, який укладено на підставі акту органу місцевого самоврядування, є обов‘язковим для сторін згідно ст. 648 Цивільного кодексу України.

Крім того, зазначив, що висновки суду про втрату сили рішенням виконкому Ради від 21.08.2002 р. № 367/10 є помилковими, оскільки суперечать ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Договір відповідає приписам ст. 15 Закону України "Про плату за землю", оскільки ця стаття не виключає можливості передбачити в договорі оплату за користування земельною ділянкою за період до укладення договору.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Маштехніка" м.Маріуполь, у відзиві та заяві від 11.07.06р., та представник позивача в засіданні суду з доводами викладеними в апеляційній скарзі не погоджується. Посилається на те, що у п.п. 14, 36 договору оренди передбачають оплату за оренду землі з дня прийняття рішення Радою, що суперечить положенням ст. ст. 13, 15 Закону України "Про плату за землю", рішення виконкому не є правовстановлюючим документом, а згідно з приписами ст.ст. 93, 116 Земельного кодексу України, підстав для нарахування орендної плати до укладення договору оренди немає. В зв‘язку з цим, на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України оскаржені пункти договору є такими, що суперечать закону та повинні бути визнані недійсними.

Крім того, позивач вважає, що провадження по скарзі має бути припинено, оскільки через проведення 26.03.2006 р. виборів Маріупольського міського голови, довіреності, які видані на представників відповідача втратили свою дію на підставі ст. 248 п.4 Цивільного кодексу України через припинення діяльності юридичної особи, теж саме відноситься й до заяви відповідача про поновлення пропущеного строку. Відсутні підстави для поновлення пропущеного відповідачем строку на оскарження рішення господарського суду, відповідач не оскаржив окремої ухвали суду, що була винесена у його відношенні на підставі ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням від 09.08.06р. відповідно до ст.ст. 28, 29 Закону України "Про судоустрій" №3018-ІІІ від 07.02.2002 року, в зв‘язку з відпусткою судді Старовойтової Г.Я., була призначена нова колегія суддів для розгляду апеляційної скарги Маріупольської міської ради м. Маріуполь.

Відповідно до положень ст.ст. 81(1), 99 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представника позивача, колегія встановила наступне:

19.04.2005 р. між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,9344 га, яка розташована за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Краснофлотська, 200.

Строк дії договору був встановлений сторонами на 10 років, тобто до 21.08.2012р.

В п. 1 договору сторонни послались на рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2002р. № 367/10.

За рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.02р. № 367/10 позивач отримав із земель промисловості в оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 2,9344 га для спеціалізованого ремонту машин для металургії та обробки каменю (виробничий цех, адміністративно-побутовий корпус).

Згідно з п. 3 цього рішення позивачу було запропоновано подати до Маріупольського міського управління земельних ресурсів заявку про оформлення документів на право користування землею на протязі двох місяців з дня прийняття рішення. У разі недотримання встановленого терміну це рішення виконкому підлягає скасуванню.

Доказів подання позивачем в установлений двомісячний строк відповідних документів не надано.

В зв‘язку з цим, місцевий господарський суд зробив висновок, що рішення виконкому 21.08.02р. № 367/10 втратило силу 21.10.02р., тому посилання в договорі на це рішення є необґрунтованим.

За цих обставин, позов у частині виключення з п. 1 договору посилання на рішення Маріупольської міської ради від 21.08.02р. № 367/10 був задоволений.

П. 14 договору оренди сторони передбачили сплату орендарем орендної плати за період з дня прийняття рішення виконкому про виділення земельної ділянки до дня державної реєстрації договору оренди.

П. 36 договору був обумовлений обов'язок орендаря після отримання примірника договору оренди протягом 30 днів, сплатити до бюджету орендну плату за земельну ділянку у розмірі, передбаченому договором, за період зі дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (без нарахування пені).

Позивач вважав вищевказані пункти договору такими, що суперечать чинному законодавству та просив визнати недійсними п.п. 14, 36 договору оренди.

Суд першої інстанції, з посиланням на норми ст.ст. 116, 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 13, 15 Закону України "Про плату за землю" та керуючись положеннями ст. 58 Конституції України, дійшов виновку, що положення п.п. 14, 36 договору оренди є такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки встановлюють зобов'язання на минулий час.

На цих підставах дані пункти договору оренди землі були визнані недійсними згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, судом зазначено, що віповідно до ст. 6 Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником деяких податків та зборів, зокрема, плати (податку) на землю. Податок на землю, як це вказано судом, сплачувався позивачем до моменту укладення договору оренди земельної ділянки належним чином.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, та невідповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства та його прийняття з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи таких підстав.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення виконачвого комітету може бути скасоване відповідною Радою. Іншого порядку втрати рішення виконкому сили, окрім оскарження такого акту в судовому порядку, закон не встановлює.

В тексті самого рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.02р. № 367/10 також відсутнє посилання на обмеження строку його дії.

За даних обставин, висновок місцевого господарського суду в цій частині не грунтується на положеннях закону, в зв‘язку з чим позовні вимоги в частині виключення з п. 1 договору посилання на рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.02р. № 367/10 не можуть бути визнані обгрунтованими, не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду відносно даної вимоги прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відносно вимог позивача про визнання недійсними положення п.п. 14, 36 договору оренди як таких, що суперечать чинному законодавству, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом‘якшують чи скасовують відповідальність особи.

В даному випадку, позивачем оскаржується не закон чи нормативно-правовий акт, а договір оренди земельної ділянки.

Однією з загальних засад цивільного законодавства, згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є свобода договору, тобто укладаючи договір оренди сторони вільно та на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах.

При цьому, ст. 631 того ж Кодексу дозволяє сторонам встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

За вказаних обставин, враховуючи дотримання сторонами при укладенні договору оренди положень ст.ст. 638, 640 Цивільного кодексу України, судова колегія не встановила фактів невідповідності умов договору від 19.04.2005 р. оренди земельної ділянки площею 2,9344 га, яка розташована за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Краснофлотська, 200, вимогам чинного законодавства, як в оскаржених його частинах, так і в цілому.

При цьому необхідно зазначити, що посилання на приписи ст. ст. 1, 13, 15 Закону України "Про плату за землю", не можуть бути визнані обгрунтованими, так як нормами даного закону регулюються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, в той самий час,коли загальні засади набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки врегульовані Законом України "Про оренду землі" (161-14) . Предметом же даного спору є саме відповідність умов договору оренди землі чинному законодавству.

Також помилковим є посилання місцевого господарського суду в даноиу випадку на положення ст.ст. 116, 125 Земельного кодексу України, оскільки, як це вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору оренди землі, позивач вже користувався земельною ділянкою, яка визначена в цьому договору, що й зумовило включення до тексту договору розглянутого вище, посилання на рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.02р. № 367/10 з метою отримання плати за користування позивачем спірною земельною ділянкою за попередній період, до моменту укладення договору.

Окрім цього, не можуть вважатись належними посилання господарського суду на положення ст. 6 Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", згідно з яким суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником деяких податків та зборів, зокрема, плати (податку) на землю з того приводу, що даний Указ взагалі не регулює питань плати за користування землею у вигляді орендної плати, а спірним договором сторони не врегульовували питання оплати податку на землю.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовних вимог частині відсутні, а рішення місцевого господарського суду прийянто з порушенням норм матеріального права та з неповним з‘ясуванням всіх обставин по справі.

Посилання позивача на те, що провадження по скарзі має бути припинено, оскільки через проведення 26.03.2006 р. виборів Маріупольського міського голови, довіреності, які видані на представників відповідача втратили свою дію на підставі ст. 248 п.4 Цивільного кодексу України через припинення діяльності юридичної особи не грунтуються на законі та не приймаються судовою колегіє до уваги, так як ст. 104 Цивільного кодексу України, в якій визначено порядок припинення юридичної особи жодним чином не пов‘язує це поняття з виборами міського голови, який згідно з нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) очолює відповідну Раду.

Заперечення позивача щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного позивачем строку на оскарження рішення господарського суду не прийняті до уваги з приводу їх невідповідності фактичним обставинам справи.

Відносно зауважень позивача, що відповідач не оскаржив окремої ухвали суду, яка була винесена у його відношенні на підставі ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, слід зазначити таке. Окрема ухвала суду, винесена на підставі ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, є судовим актом, оскарження якого відбувається в порядку, що закріплений, зокрема в ст.ст. 91, 106 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, ст. 91 Кодексу визначає, що подання апеляційної скарги є правом сторони, внаслідок чого позиція позивача з цього приводу не стосується його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а у позові має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати з оплати державного мита та інформаційно-технічних послуг покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду,

Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2006р. у справі №43/12пд - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2006р. у справі №43/12пд - скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Маштехніка" м.Маріуполь до Маріупольської міської ради про визнання п.п. 14 та 36 договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005р. недійсними та виключення з п. 1 договору посилання на рішення виконкому від 21.08.2002р.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.