Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради справу за позовом Міністерства освіти та науки України (далі ? Міністерство) до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради (далі ? Виконком), Ізмаїльської міської ради (далі ? Міськрада), треті особи ? Ізмаїльський технікум Одеського державного гуманітарного університету, Ізмаїльське управління житлово-комунального господарства, про визнання незаконними рішень,

У травні 2006 року Міністерство звернулося з позовом до Міськради, в якому просило визнати незаконними рішення її Виконкому від 14 травня 2004 року № 528 "Про оформлення права власності на об’єкт нерухомого майна на вул. Свердлова, 61", яким було оформлено право комунальної власності на зазначений об’єкт нерухомого майна, що розташований у м. Ізмаїлі, за міською громадою в особі Міськради та зобов’язано Комунальне підприємство "Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати цей об’єкт за Міськрадою та від 19 серпня 2004 року № 1020 "Про передачу на баланс Ізмаїльського управління житлово-комунального господарства нежилих приміщень".

Пізніше позивач уточним свої вимоги та просив суд замість визнання незаконним рішення № 1020 визнати незаконним і скасувати абзац третій пункту першого його резолютивної частини щодо будівлі на вул. Свердлова, 61.

На думку позивача, оскаржувані правові акти є незаконними, оскільки ще 23 квітня 1976 року Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих своїм рішенням № 262 безоплатно передав указаний об’єкт під складські приміщення Ізмаїльського професійно-технічного училища № 7. Надалі наказом Міністерства від 16 липня 2003 року № 466 його було передано з балансу Професійно-технічного училища № 38 м. Ізмаїла (бувшого Професійно-технічного училища № 7) на баланс Ізмаїльського державного гуманітарного університету.

Господарський суд Одеської області постановою від 18 вересня 2006 року позов задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що станом на дату прийняття Виконкомом оскаржуваних актів спірний об’єкт нерухомого майна належав до загальнодержавної власності, а органом, уповноваженим державою здійснювати управлінські функції щодо нього, є Міністерство. У свою чергу, Міськрада не наділена повноваженнями переводити державне майно у комунальну власність громади.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 28 листопада 2006 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог ? відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 листопада 2007 року постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції ? залишив у силі.

У скарзі до Верховного Суду України Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), просить рішення суду касаційної інстанції скасувати, постанову апеляційного суду залишити в силі. На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення касаційним судом норм процесуального права, а саме: пункту 1 частини 1 статті 3, пункту 3 частини 1 статті 17, пункту 1 частини 1 статті 157 КАС, та додано ухвали Вищого адміністративного суду України, в яких, на думку скаржника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей застосування зазначених положень процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини 1 статті 17 цього Кодексу зазначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу адміністративну справу визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У свою чергу суб’єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 цієї самої статті КАС (2747-15) ).

Переглядаючи оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами, колегія суддів убачає, що, вирішуючи справу в порядку адміністративного судочинства, суд касаційної інстанції правильно вважав, що спір, який виник між сторонами, підпадає під дію пункту 1 частини 1 статті 17 КАС.

Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв’язку з реалізацією відповідачем своїх владних управлінських функцій, визначених Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Виконком, приймаючи оскаржувані рішення, діяв як суб’єкт владних повноважень, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства; спірні правовідносини є публічно-правовими.

Оскільки обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами не підтвердилися, то відповідно до вимог частини 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні скарги.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду

У задоволенні скарги Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2007 року відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Оскільки посилання скаржника на неправильне та неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень процесуального законодавства стосовно визначення характеру спірних відносин не підтвердилися, то відповідно до вимог частини 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні скарги.