Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства ?Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького? (далі – Товариство) справу за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

У жовтні 2007 року Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому, посилаючись на статті 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ ?Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні? (далі – Закон № 875-ХІІ (875-12) ), просило стягнути з Товариства адміністративно-господарські санкції в сумі 70012 грн за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та 3570 грн пені.

Господарський суд м. Севастополя постановою від 13 травня 2008 року позов задовольнив.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 18 червня 2008 року рішення суду першої інстанції змінив, стягнувши з відповідача на користь Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 52509 грн та 2677 грн 95 коп. пені.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 лютого 2010 року касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, постанову апеляційного суду – без змін.

У скарзі про перегляд судового рішення за винятковими обставинами Товариство, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить Верховний Суд України скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування скарги відповідач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2009 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, одні й ті ж самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій, у зв’язку з невиконанням останнім нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловила правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Так, у постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 21-2151во09 викладено висновок про те, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-ХІІ (875-12) заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Оскільки всупереч зазначеній правовій позиції, суди всіх інстанцій не з’ясували чи мало місце правопорушення з боку Товариства, висновок судів про правильність застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій є помилковим.

За правилами частини 2 статті 243 КАС, якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

За наведених обставин всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Відкритого акціонерного товариства ?Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького? задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2010 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 року та постанову Господарського суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди всіх інстанцій, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (875-12) ?Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні? заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Оскільки всупереч зазначеній правовій позиції, суди всіх інстанцій не з’ясували чи мало місце правопорушення з боку відповідача, висновок судів про правильність застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій є помилковим, у зв’язку з чим всі ухвалені у справі судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.