21-651во10 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - Текст документа

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі – Інспекція) справу за позовом Херсонського морського торгівельного порту до Інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

У жовтні 2006 року Херсонський морський торгівельний порт звернувся до суду з позовною заявою до Інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень–рішень: від 2 серпня 2006 року № 0003172301/2, від 16 жовтня 2006 року № 0003172301/3, якими йому визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі ? ПДВ) в розмірі 1 221 397 грн та застосовано штрафні санкції ? 560459, 9 грн.

Господарський суд Херсонської області постановою від 21 грудня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2010 року, позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України Інспекція, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанцій положень Закону №168/97-ВР (168/97-ВР) , просить ухвалу касаційного суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

На підтвердження неоднакового правозастосування скаржник наводить ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2007 року та 17 квітня 2008 року, в яких, на його думку, було неоднаково застосовано одні й ті самі положення закону.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Предметом спору у цій справі є розмір ставки оподаткування ПДВ супутніх послуг при експорті товарів.

Із обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, убачається, що комплексною плановою документальною перевіркою дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 червня 2004 року до 31 грудня 2005 року установлено, що на порушення вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) в базу оподаткування за ставкою 20 % не включено вартість послуг (навантаження, розвантаження, перевантаження), здійснених на митній території України при обслуговуванні товарів, які експортуються, в сумі 6 106 986, 43 грн.

Приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган за результатами розгляду адміністративної скарги платника податків у процедурі апеляційного узгодження податкового зобов’язання встановив йому новий строк оплати. Інспекція виходила з того, що позивач, надаючи послуги з навантаження, розвантаження, перевантаження товарів, які експортуються, не мав права застосовувати нульову ставку з ПДВ, оскільки не вважається експортером.

Верховний Суд України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні процесуального законодавства, у раніше прийнятих постановах від 24 березня 2009 року № 21-2022 во 08, від 25 березня 2009 року № 21-2218 во 08 звертав увагу на те, що надані нерезиденту послуги з перевалки та транспортної обробки товарів, що експортуються з України та вартість яких включена безпосередніми резидентами-експортерами до вантажно-митної декларації як складової митної вартості експортованого товару, слід розглядати супутніми послугами в розумінні пункту 1.14 статті 1 Закону № 168/97-ВР, до яких згідно з вимогою пункту 6.2 статті 6 цього Закону застосовується нульова ставка податку до бази оподаткування.

Оскільки застосування судами положень Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) щодо оподаткування супутніх послуг є правильним і відповідає усталеній судовій практиці, то підстав для скасування ухвали касаційного суду не має.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.