За позовом Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" до Державної податкової адміністрації України про визнання недійсним наказу

Господарський суд міста Києва у складі колегії суддів: <...>;

Представники сторін:

від позивача: <...>;

від відповідача: <...>.

24.02.2006 у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи:

Акціонерний комерційний банк "Правекс-Банк" (надалі - АКБ "Правекс-Банк", позивач) звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним наказу Державної податкової адміністрації України (надалі - ДПА, відповідач) N 216 (v0216225-05) від 16 червня 2005 р. "Про затвердження податкового роз'яснення положень статті 8 Закону України від 21.12.2005 N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що висновки ДПА, викладені у спірному податковому роз'ясненні, суперечать чинному законодавству, а тому мають бути визнані недійсними.

Видання спірного наказу зумовлено винесенням 24.03.2005 Конституційним Судом Рішення (v002p710-05) , яким визнано неконституційними окремі положення Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) щодо виникнення та поширення права податкової застави. Зокрема, у податковому роз'ясненні, яке затверджене оспорюваним наказом, відповідач зазначає, що у випадку, коли активи платника податків потрапили у податкову заставу до 24.03.2005, право податкової застави на такі активи продовжує існувати в тому обсязі, який був до 24.03.2005.

Позивач вважає видання такого роз'яснення фактичним застосуванням положень закону, що визнані неконституційними у встановленому порядку, та стверджує, що з дня прийняття такого рішення Конституційним Судом податковий орган, який наклав податкову заставу на активи платника податків, мав скасувати таке рішення та застосувати податкову заставу лише на ту частину активів, що відповідає сумі податкового боргу.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що видання оспорюваного наказу відбулось у межах компетенції ДПА та не суперечить вимогам законодавства України.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні докази у справі, ознайомившись з правовою позицією сторін, що викладена письмово, наявна у матеріалах справи, господарський суд встановив:

Рішенням Конституційного Суду від 24.03.2005 N 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі N 1-9/2005 визнано неконституційними окремі положення Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (надалі - Закон N 2181), а саме:

абзац другий підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8, згідно з яким право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

підпункт 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу.

ДПА у зв'язку прийняттям вищевказаного Рішення Конституційним Судом від 24.03.2005 N 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі N 1-9/2005 з метою забезпечення єдиного розуміння окремих положень податкового законодавства на підставі пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону N 2181 (2181-14) наказом від 16 червня 2005 року N 216 (v0216225-05) затверджено податкове роз'яснення положень статті 8 Закону від 21.12.2000 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі - наказ N 216 від 16.06.2005). Зазначений наказ і є предметом оскарження у справі.

Згідно із затвердженим роз'ясненням ДПА визначила, що у випадку, коли активи платника податків потрапили в податкову заставу до 24.03.2005, право податкової застави на такі активи продовжує існувати в тому обсязі, який був до 24.03.2005. Зазначене обгрунтоване тим, що відповідно до Закону "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , у разі якщо акти або окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції (254к/96-ВР) (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Тобто з позиції ДПА вимоги прийнятого рішення щодо незастосування права податкової застави з боку держави в особі податкових органів до платників податків, які не подали податкові декларації (розрахунки), а також стосовно розповсюдження права податкової застави на активи боржників з урахуванням їх сум податкового боргу стосуються тих платників податків, активи яких передаються у податкову заставу починаючи з 24.03.2005.

Окрім того, зважаючи на припинення конституційного провадження у справі в частині відповідності Конституції (254к/96-ВР) положень пп. 8.3, 8.5, пп. 8.6.4, 8.6.5, пп. 8.7, 8.8, 8.9 ст. 8 Закону N 2181 (2181-14) ДПА роз'яснила, що у випадку виникнення права податкової застави після 24.03.2005 таке право може поширюватись на активи платника податків, розмір яких дорівнює не менше ніж двократному розміру суми податкового боргу платника податків на момент виникнення права податкової застави, включаючи розстрочення (відстрочення) суми податкового боргу.

Суд вважає позовні вимоги щодо визнання недійсним зазначеного наказу ДПА обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з п. 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду від 24.03.2005 N 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі N 1-9/2005 положення абзацу другого пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції (254к/96-ВР) закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення абзацу другого пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону N 2181 (2181-14) були чинними до 24.03.2005, а після прийняття рішення Конституційним Судом втратили чинність. Тобто правовідносини, що виникли під час дії окремих положень закону, відповідно врегульовані існуючим на той час порядком. Тому до прийняття рішення Конституційним Судом 24.03.2005 право податкової застави поширювалось на активи платника податків без врахування суми його податкового боргу відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону N 2181.

У податковому роз'ясненнім (v0216225-05) , затвердженому оспорюваним наказом ДПА, визначено, що у випадку, коли активи платника податків потрапили в податкову заставу до 24.03.2005, право податкової застави на такі активи продовжує існувати в тому обсязі, який був до 24.03.2005. Вказаний висновок суперечить положенням чинного законодавства, оскільки після прийняття рішення Конституційним Судом право податкової застави не може існувати в тому ж обсязі (поширюватись на всі активи платника податків), адже закони вважаються конституційними, підлягають виконанню лише до тих пір, поки компетентним органом не буде встановлено інше (визнання Конституційним Судом акта таким, що не відповідає Конституції (254к/96-ВР) (є неконституційним).

Тобто вказаний висновок ДПА є фактичним застосуванням положень закону, що визнані неконституційними у встановленому порядку. Роз'яснення того, що право податкової застави, яке виникло до 24.03,2005, продовжує існувати в період після 24.03.2005 у тому ж обсязі та з поширенням такого права на всі активи платника податків, не відповідає вимогам чинного на період після 24.03.2005 - по даний час законодавства.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

На підтвердження факту порушення своїх прав позивач стверджує про неправомірну дію права податкової застави на всі активи Івано-Франківської філії АКБ "Правекс-Банк" у даний час (витяг з реєстру обтяжень рухомого майна станом на 23.02.2006), тоді як в силу норм чинного законодавства право податкової застави має поширюватись лише на частину активів, що відповідають сумі податкового боргу. Таким способом порушене право позивача на господарську діяльність, що гарантоване Конституцією (254к/96-ВР) , позивач в повній мірі обмежений у праві вільного розпорядження власними активами. Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу (436-15) незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб забороняється. Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що дія спірного наказу, яким за даних обставин керуються податкові органи, зумовлює фактичне обмеження права позивача на вільне розпорядження всіма своїми активами, та дозволяє створювати перешкоди у здійсненні позивачем власної господарської діяльності.

Відповідно до пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) податкове роз'яснення - це оприлюднення офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. При цьому податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта.

Належний спосіб захисту у випадку наявності підстав для визнання недійсним положень податкового роз'яснення визначений у пп. "і" пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , згідно з яким платник податків може оскаржити до суду рішення центрального (керівного) органу контролюючого органу або органу стягнення щодо видання інструкцій чи податкових роз'яснень (у тому числі форм обов'язкової звітності, далі - податкових роз'яснень), які, за висновком такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу).

Юридичною формою рішення державного чи іншого органу є виданий цим органом відповідний акт, який є офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У даному випадку таким рішенням є наказ від 16 червня 2005 року N 216 (v0216225-05) , яким затверджено податкове роз'яснення положень статті 8 Закону України від 21.12.2000 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Зважаючи на все вищевикладене, суд вважає встановленим та доведеним факт невідповідності вимогам чинного законодавства положення затвердженого роз'яснення в частині продовження існування права податкової застави в тому ж обсязі, що існував до 24.03.2005, у випадку, коли активи платника податків потрапили в податкову заставу до прийняття Конституційним Судом рішення. За таких обставин рішення ДПА (наказ N 216 (v0216225-05) від 16.06.2005), яким затверджено податкове роз'яснення, що містить положення, яке суперечить законодавству, має бути визнано недійсним.

Оскільки відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень, враховуючи право суду, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу, суд вважає, що задоволення позову шляхом визнання недійсним оспорюваного наказу гарантуватиме захист прав суб'єктів господарювання у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до положень пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) визнання судом інструкції або податкового роз'яснення податкового органу (незалежно від їх реєстрації в Міністерстві юстиції) недійсними є підставою для використання зазначеного рішення всіма платниками податків з моменту прийняття такого судового рішення всіма платниками податків з моменту прийняття такого судового рішення. Зазначене рішення суду набирає чинності з моменту його прийняття та повинне бути оприлюднене за рахунок сторони, що програла спір, протягом 30 календарних днів з моменту прийняття такого судового рішення.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, 105, 158 - 163 КАС України (2747-15) , господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним наказ ДПА України N 216 (v0216225-05) від 16 червня 2005 р. "Про затвердження податкового роз'яснення положень статті 8 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" 203 грн. (двісті три гривні) судових витрат.

Зобов'язати Державну податкову адміністрацію України оприлюднити дане судове рішення протягом 30 календарних днів з моменту його прийняття.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС.