Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2008р. (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. (судді Отрюх Б.В. –головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Кий Буд" на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 5546250грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 294765,88грн. пені, розстрочивши виконання рішення господарського суду міста Києва №3/279 від 12.08.2008р. наступним чином: до 12.09.2008р. –1460253,97грн. боргу; до 12.10.2008р. –1460253,97грн. боргу; до 12.11.2008р. –1460253,97грн. боргу; до 12.12.2008р. –1460253,97грн. боргу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25500грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення повністю і прийняти нове рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач також звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати частково прийняті у справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами 04.09.2007 року укладений договір №779, предметом якого, відповідно до п.1.1, є сплата забудовником (відповідачем) пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з будівництвом житлового з вбудованими приміщеннями на бульварі І.Лепсе, 7-9 в Солом’янському районі м.Києва.

Відповідно до пункту 1.2 договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунками, становить 5831180грн.

Розділом 2 договору визначено, що забудовник (відповідач) зобов'язаний, перерахувати пайовий внесок у сумі 5831180грн. в термін з вересня 2007 року по серпень 2008 включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

За умовами п.3.1.1 договору у разі прострочення строків сплати пайових внесків забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотків від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.1 договору.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в порушення умов укладеного сторонами договору, відповідач зобов’язання за договором не виконав, а тому має сплатити заборгованість з урахуванням індексу інфляції та частково пені, розрахованої виходячи з положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) . При цьому суд розстрочив виконання даного рішення рівними частинами щомісяця.

Вищий господарський суд України не може погодитися з переконливістю висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Тобто, зазначений закон не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'язаних з нарахуванням та сплатою пені за несвоєчасну сплату платежів до бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові фонди, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету. Бюджетним кодексом України (2542-14) передбачено, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Спеціальний фонд бюджету включає, зокрема, бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень (ст.13).

Застосовуючи Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) до спірних правовідносин при обчисленні пені, суди вищевикладене не врахували та не обґрунтували підставність його застосування, виходячи з умов договору про перерахування пайових внесків на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету (п.2.1.1).

Таким чином, висновки судів в частині позовних вимог про стягнення пені є такими, що ґрунтуються на неповному дослідженні всіх обставин у справі, як того вимагають приписи ГПК України (1798-12) , у зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, а дана справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому колегія дійшла висновку про повне скасування судових рішень, оскільки не вбачається можливості здійснити перерахунок стягуваної суми, складовими якої є як сума боргу з урахуванням індексу інфляції, так і пеня, та з огляду на розстрочення виконання рішення і сплив строку, визначеного рішенням.

При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3 ч.1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2008р. у справі №3/279 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.