8/14-8/404-5/290 Про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним діями відділу державної виконавчої служби - 23.12.2008 Прийняття

ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого виступає Полтавська обласна дирекція звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяв та клопотань про зміну предмету позову) про стягнення на його корить з держави України в особі Управління Державного казначейства в Полтавській області кошти в сумі 288009,69 грн. для відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями Відділу державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.08.2007 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції кошти в сумі 288009,69 грн. для відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями Відділу державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції Полтавської області. Стягнуто з Відділу державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції Полтавської області на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.12.2007 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О. -головуючий, Лобань О.І., Федорчук Р.В.) апеляційне подання першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції 105267,69 грн. відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями відділу Державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції Полтавської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.09.2008 (колегія суддів у складі: Зеленіна Н.І. -головуючий, Разіна Т.І., Чорногуз М.Г.) апеляційну скаргу Державного казначейства України залишено без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007 залишено без змін.

До Вищого господарського суду України з касаційним скаргами звернулися:

- Державне казначейство України, яке просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007, постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.12.2007 та від 10.09.2008 та прийняти нове рішення, яким відмовити в стягненні шкоди за рахунок Державного бюджету. В обґрунтування посилається на невірне застосування положення бюджетного законодавства України;

- Відділ державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції, який просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007, постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.12.2007 та від 10.09.2008 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги Відділу державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції та часткове задоволення касаційної скарги Державного казначейства України виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Рішення місцевого господарського суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а постанови апеляційного господарського суду винесені з грубим порушенням норм процесуального права.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.12.2003 між Банком та ПОБСК "Полузір`я" укладено договори про заставу:

№ 010/02-01/992 від 27.12.2002, посвідчений нотаріусом 27.12.2002, відповідно до умов якого у заставу банку за кредитним договором ПОБСК "Полузір`я" передав 300 корів живою вагою 123060 кг на суму 332262,00 грн, 260 голів телиць на відгодівлі живою вагою 53900 кг на суму 118580,00 грн., 80 голів бичків живою вагою 14500 кг на суму 31900,00 грн.;

№ 010/02-01-992/2, посвідчений нотаріусом 27.12.2002, відповідно до умов якого у заставу банку за кредитним договором ПОБСК "Полузір`я" передав 1470 тог зерна озимої пшениці майбутнього урожаю 2003 року, що вирощувалося на полях загальною площею 490 га.

29.05.2003 між Банком та ПОБСК "Полузір`я" укладено додаткову угоду № 1 до договору застави, відповідно до якої сторони змінили предмет договору про заставу, зазначивши, що у заставу передається 1600 тог зерна кукурудзи майбутнього урожаю 2003 року, яке вирощувалося на полях загальною площею 404 га та 60 тог насіння соняшнику майбутнього урожаю 2003 року з полів площею 60 га.

22.09.2003 та 26.09.2003 ВДВС Решетилівського РУЮ (далі ВДВС) наклав арешт на зерно кукурудзи ПОБСК "Полузір`я", що знаходиться на полях, дл забезпечення виконання наказів суду у справах № 17/511 від 04.09.2003, № 8/634 від 09.12.2002 про стягнення на користь ВАТ "Лтава" боргу на загальну суму 374340,14 грн.

09.10.2003 ВДВС надало ВАТ "Лтава" доручення № 1381 на проведення робіт по відповідальному збереженні, збиранні та відвантаженні арештованого зерна кукурудзи. Після проведення цих робіт, ВДВС 03.12.2003 постановив стягнути з ПОБСК "Полузір`я" на користь ВАТ "Лтава" 97167,43 грн. зерна як відшкодування вартості витрат на проведення виконавчих дій згідно зі ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження".

19.03.2004 зерно кукурудзи ПОБСК "Полузір`я" в кількості 664,14 тон реалізованого на аукціонних торгах зерна за ціною 389830,00 грн. на підставі договору про реалізацію арештованого майна, укладеного 25.02.2004 між ВДВС та ДП МВС України "Спецсервіс".

Згідно довідки від 26.10.2003 № 15-01/6833 станом на 26.10.2005 заборгованість ПОБСК "Полузір`я" перед АППБ "Аваль" за зобов'язаннями по кред итному договору складала 288009,69 грн.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.08.2003 господарським судом Полтавської області порушена справа № 8/332 про банкрутство ПОБСК "Полузір`я", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 14.10.2003 виконавче провадження по стягненню заборгованості з ПОБСК "Полузір`я" на користь стягувачів було зупинено постановою ВДВС.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.02.2004 порушено провадження у справі про банкрутство ПОБСК "Полузір`я", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 26.01.2004 розпорядник майна повідомив ВДВС про порушення справи про банкрутство та вимагав зупинення зведеного виконавчого провадження. Однак, провадження у справі зупинено не було. Постановою господарського суду Полтавської області від 25.01.2005 у справі № 8/542 ПОБСК "Полузір`я" визнано банкрутом.

Відповідно до довідки ліквідатора ПОБСК "Полузір`я" Болтіка С.М від 20.10.2005 у підприємства відсутнє майно за рахунок якого можливе було б задоволення вимог позивача -Банку.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі виходив з того, що працівники Відділу державної виконавчої служби порушили вимоги ст. 34, 36 Закону України "Про виконавче провадження", що виявилося у відмові зупинити виконавче провадження під час введення судом мораторію на задоволення вимоги кредиторів ПОБСК "Полузір`я" в межах справ про банкрутство № 8/332 та № 8/542 та направлення коштів від реалізації заставленого майна не на користь заставодержателя, що призвело до позбавлення позивача можливості задовольнити грошові вимоги в сумі 288009,69 грн.

Однак, з даним висновком в повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам, при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Спеціальний порядок відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження відсутній, а загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок цивільного правопорушення визначені статтею 1166 ЦК України.

За змістом цієї статті обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду покладається на особу, яка її заподіяла і той, хто заподіяв шкоду, може бути звільнений від відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Крім застосування принципу вини шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою. Відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої статтею 1166 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.11.2003 у справі № 8/332 дозволено ВДВС Решетилівського районного управління юстиції Полтавської області реалізувати ліквідаційну товарну масу зерна кукурудзи, що знаходиться на відповідальному збереженні ВАТ "Лтава" і перебуває в ВАТ "Решетилівський елеватор" за процедурою згідно чинного законодавства.

19.03.2004 ПОФ ДП МВС України "Спецсервіс" реалізувала вказане майно, кошти були перераховані на депозитний рахунок ВДВС Решетилівського РУЮ.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.03.2004 заборонено ВДВС Решетилівського РУЮ розпоряджатися коштами, вирученим від реалізації.

На підтвердження своїх дій, ВДВС посилається на рішення господарського суду Полтавської області від 29.06.2004, додаткову № 1 від 29.05.2003 до договору про зщаставу № 010/02-01/992/2 від 27,12.2002, укладену між ПОФ АППБ "Аваль" та ПОБСК "Полузір`я" визнано недійсною, у позові про визнання за ПОФ АППБ "Аваль" права на першочергове задоволення його вимог з коштів, що виручені від реалізації зерна кукурудзи відмовлено.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.06.2004 скасовано заборону ВДВС Решетилівського РУЮ розпоряджатися коштами, застосовані ухвалою від 29.06.2004, а тому виручені від реалізації кошти були спрямовані на реалізацію заборгованості по заробітній платі та аліментів працівників ПОБСК "Полузір`я" та як виконавчий збір відповідно до ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження".

Місцевий господарський суд вказаних обставин не перевірив заперечень відповідача, а тому дійшов передчасного висновку про доведеність наявності збитків у зв'язку з діями (бездіяльністю) відповідача, а також їх розмір і за умови відсутності складу правопорушення.

Крім того колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження можуть бути оскаржені у встановленому порядку згідно з вимогами закону.

Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог та в порядку, визначеному Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Порядок оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів встановлений ст.- 121-2 Господарського процесуального кодексу ( ГПК) України (1798-12) , якою не передбачено оскарження зазначених дій в порядку позовного провадження.

Оскільки скарга подається на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо виконання судового рішення у конкретній справі, скарга розглядається в межах цієї справи. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала. (ч.3 ст.- 121-2 ГПК України).

Згідно ч.2 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Порядок відшкодування майнової та моральної шкоди передбачений ст.ст. 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, якими реалізується принцип особистої відповідальності та передбачається вина, як умова відповідальності.

В силу встановленої законом презумпції вини особи, що заподіяла збитки, на неї покладається обов'язок доведення своєї невинуватості (ст. 614 ЦК України).

Відповідальність за ст. 1166 ЦК України настає, якщо збитки причинно пов'язані з протиправною поведінкою.

Питання ж протиправності поведінки вирішується, як зазначалося вище, з дотриманням вимог ст. - 121-2 ГПК України.

Таким чином, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд урахуванням вказаних обставин дійшов висновку про свідоме порушення державними виконавцями норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивачу завдано майнової шкоди за неповного з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, що є порушенням вимог ст. 43 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вищенаведених недоліків суду першої інстанції не усунув, а й допустив грубе порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2007 Київський міжобласний апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О. -головуючий, Лобань О.І., Федорчук Р.В.), розглянув апеляційне подання першого заступника прокурора Полтавської області на рішення господарського суду Полтавської області, за результатами розгляду прийняв постанову, якою рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007 по справі № 8/14-5/290 скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції 105 267,69 грн. відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями відділу Державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції Полтавської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Разом з тим, 10.09.2008 колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду у складі: Зеленіна Н.І. -головуючий, Разіна Т.І., Чорногуз М.Г. розглянула апеляційну скаргу Державного казначейства України на рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007 у справі № 8/14-5/290. За результатами розгляду прийнято постанову, якою рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007 залишено без змін.

Тобто, рішення суду першої інстанції було двічі переглянуто в апеляційному порядку, за результатами перегляну прийнято дві протилежні за змістом постанови.

Таким чином, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а апеляційний господарський суд - ще й грубого порушення норм процесуального права, що відповідно до частини першої статті - 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті - 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи, враховуючи положення ст. - 111-12 ГПК України стосовно обов'язковості вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, суду належить врахувати вищенаведене, розглянути питання про участь у справі засновників та кредиторів товариства, повно та об'єктивно дослідити й оцінити надані докази, встановити дійсні права й обов'язки сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями - 111-7, - 111-9 - - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.08.2007, постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.12.2007 та від 10.09.2008 у справі № 8/14-5/290 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.