Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2008

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2008

зі справи № 15/916

за позовом управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Одеській області (далі –Управління), м. Одеса,

до Антимонопольного комітету України (далі – АМК)

про визнання недійсним рішення,

за участю представників сторін:

позивача –Гаврилюка С.І.,

відповідача –Москаленка Т.Г.,

Управління звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення АМК від 08.11.2007 № 607-р "Про результати перевірки рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення " (далі –Рішення АМК).

Рішенням названого суду від 30.01.2008 (суддя Хоменко М.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2008 (колегія суддів у складі: Синиця О.Ф. – головуючий, судді Буравльов С.І., Рєпіна Л.О.), позов задоволено. Прийняті судові рішення мотивовано неналежним обґрунтуванням Рішення АМК.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною другою статті 4 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. В свою чергу, статтею 60 Закону України від 11.01.2001 № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон № 2210) встановлено, що рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду. Отже, спір у даній справі підвідомчий господарським судам та має бути розглянутий за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ).

Таку ж правову позицію викладено в інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями в справі встановлено, що:

- рішенням адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМК від 24.04.2007 № 15-рш у справі № 20-08/2007 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу":

· визнано дії Управління з розповсюдження інформації шляхом надсилання листів клієнтам ТОВ "Охорона-Комплекс-Іллічівськ" (далі – Товариство) про відсутність у Товариства можливості виконувати умови договорів на охорону об'єктів та пропозицій щодо укладення договорів на надання послуг охорони майна з Управлінням порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 12 Закону України 07.06.1996 № 236/96-ВР "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі –Закон № 236), у вигляді схилення господарюючих суб'єктів до розірвання договорів на охорону об'єктів з Товариством;

· відповідно до статті 21 Закону № 236 на Управління накладено штраф у розмірі 6 800 грн.;

- 03.05.2007 Управління звернулося до АМК з заявою № 15/2-2-1747 про скасування зазначеного рішення територіального відділення від 24.04.2007;

- Рішенням АМК згадане рішення територіального відділення від 24.04.2007 залишено без змін;

- Рішення АМК не містить відомостей щодо конкретного складу правопорушення в діях Управління.

Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо наявності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

За приписами частини першої статті 57 Закону № 2210 рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Водночас статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено обов'язковість рішень органів Антимонопольного комітету України.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому про належність обраного позивачем способу судового захисту свідчить можливість шляхом його застосування відновити порушене право або оспорюваний інтерес.

Отже, для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало:

- дослідити фактичні обставини, пов'язані з наявністю або відсутністю визначених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання Рішення АМК недійсним;

- встановити, які саме права або інтереси позивач намагається захисти в судовому порядку в даному випадку;

- дослідити питання наявності або відсутності причинного зв'язку між можливим порушенням прав Управління та Рішенням АМК;

- з’ясувати фактичну можливість судового захисту прав та/або інтересів позивача шляхом визнання недійсним Рішення АМК з огляду на обов'язковість згаданого рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМК від 24.04.2007 № 15-рш.

Проте цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами здійснено не було.

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2008 зі справи № 15/916 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.