Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного комерційного банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Під час розгляду справи в місцевому суді Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" заявив зустрічний позов до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київради №128/1962 від 26.07.2007 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2008 року по справі № 4/11 (суддя Борисенко І. І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року по справі № 4/11 (головуючий суддя Моторний О. А., судді Кошіль В. В., Шапран В. В.), первісний позов задоволено повністю.

Розірвано договір оренди земельної ділянки на перетині вулиць Червоноармійська та Ковпака в Печерському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" і зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів від 12.11.2002 року за №82-6-00063.

Зобов'язано Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" повернути Київській міській раді орендовану земельну ділянку площею 0,40 га, яка розташована на перетині вулиць Червонармійська та Ковпака в Печерському районі м. Києва, шляхом приведення її в придатний для використання стан.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" на користь Київської міської ради 85 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду України від 07.10.2008 року та рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2008 року, в якій стверджує про порушення місцевим та апеляційним судами норм матеріального права, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення та прийняти нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

В запереченні на касаційну скаргу третя особа-2 Кулік Людмила Станіславівна проти вимог та доводів скаржника заперечує.

У зв'язку з надходженням клопотання Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про оголошення повного тексту постанови Вищого господарського суду України, в судовому засіданні оголошено перерву на 23.12.2008 року об 11 год. 30 хв.

Представники позивача та третіх осіб 1 та 3 за первісним позовом в судове засідання касаційної інстанції 23.12.2008 року не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи-2, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 11.07.2002 року № 119/119 (ra0119023-02) АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" було передано в довгострокову оренду на 50 років земельну ділянку загальною площею приблизно 0,40 га для будівництва, експлуатації та обслуговування головного офісу банку на перетині вулиць Червоноармійської та Ковпака у м. Києві.

На підставі зазначеного рішення 08.11.2002 року був укладений договір оренди, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис 12.11.2002 року у книзі реєстрації договорів за № 82-6-00063.

Відповідно до п.1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає в дострокову оренду на 50 років земельну ділянку, місце розташування якої перетин вулиць Червоноармійської та Ковпака у м. Києві, розміром 0,3977 га для будівництва, експлуатації та обслуговування головного офісу банку в межах, які перенесені у натурі (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 7.1 договору оренди відповідач за первісним позовом мав право приступити до використання земельної ділянки після набрання чинності договором оренди відповідно до її цільового призначення - будівництва головного офісу, тобто з 12.11.2002 року.

Відповідно до п. 7.2 договору орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Виходячи з листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю № 221/03-к від 22.01.2007 року судами першої та апеляційногї інстанцій встановлено, що відповідач по первісному позову з 12.11.2002 року не використовує надану йому в оренду земельну ділянку, будівництво офісу не розпочав.

26.07.2007 року Київською міською радою було прийнято рішення №128/1962 (ra_128023-07) "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким відмінено пункт 29 рішення Київської міської ради від 11.07.2002 року "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею".

Пунктом 3.1 даного рішення Головному управлінню земельних ресурсів доручено проінформувати АКБ "Укрсоцбанк" про прийняття цього рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного суду, що за таких обставин вимога позивача про розірвання договору є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Задовольняючи первісні позовні вимоги місцевий та апеляційний суди посилались на п. 4 ст. 416 ЦК України, який передбачає, що користування земельною ділянкою для забудови припиняється в разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржені рішення суди припустилися помилки в застосуванні норм матеріального права, що полягає в наступному.

Судами було встановлено, що АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" користувалось спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди. В той же час застосована як місцевим, так і апеляційним судом ст. 416 ЦК України регулює правовідносини, пов'язані припиненням користування чужою земельною ділянкою під забудову.

Пункт 7.1 договору оренди спірної земельної ділянки передбачав право орендаря за згодою орендодавця в передбаченому законодавством України порядку передавати в суборенду земельну ділянку або її частину іншій особі.

Разом з тим частиною 2 ст. 413 ЦК України встановлено, що право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

З урахуванням вищенаведеного колегія приходить до висновку, що оскільки договір не відповідає умовам угоди про суперфіцій, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України "Про оренду землі" (161-14) та ЗК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.02.2008 року по справі №39/136пд.

Стаття 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Пункт "а"частини 1 ст. 96 ЗК України передбачає обов'язок землекористувача забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно з п. 12 договору оренди, дія договору припиняється на вимогу однієї із сторін у випадку неналежного виконання іншою стороною умов договору.

Відповідно до ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Судами встановлено, що відповідач не використовує земельну ділянку за призначенням більше п'яти років поспіль.

За таких обставин суд вважає висновок місцевого та апеляційного господарських судів про розірвання договору обґрунтованим.

З розірванням договору оренди земельної ділянки від 08.11.2002 року відповідач втрачає статус орендаря і, оскільки інші підстави користування спірною земельною ділянкою у відповідача відсутні, вимога про зобов'язання повернути орендовану земельну ділянку шляхом приведення її у придатний для використання стан також підлягає задоволенню.

Відповідач в зустрічному позові зазначив, що не погоджується з рішенням Київської міської Ради від 26.07.2007 року № 128/1962 (ra_128023-07) , вважає його незаконним і таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки під час розгляду земельного спору Київською міською Радою було порушено порядок, визначений ст.ст. 159, 160 ЗК України.

Проте, судами встановлено, що дане твердження позивача за зустрічним позовом спростовується наступним.

Згідно із пунктом 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" передбачено, що підставами для визнання акта державного органу недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається юридичними особами виключно відповідно до закону.

Положеннями статті 9 ЗК України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради. Крім того, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність та земель на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні ради.

Згідно ч. 2 ст. 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ст. 59 цього Закону Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 1 ГПК України до господарських судів підприємства, установи та організації звертаються з позовом на захист прав або охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі оскарженого орендарем рішення Київміськради останньою поданий позов до суду про розірвання договору оренди. Отже, припинення права землекористування АКБ "Укрсоцбанк"відбувається саме внаслідок розірвання договору в судовому порядку.

Оскаржене орендарем рішення є виразом волевиявлення Київської міської ради з питання здійснення відповідачем за первісним позовом землекористування, а тому не порушувало права та охоронювані законом інтереси АКБ "Укрсоцбанк".

За таких обставин позовні вимоги за зустрічним позовом правомірно відхилені судами першої та апеляційної інстанцій і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року по справі №4/11 Господарського суду міста Києва залишити без змін.