2/180-14/95 Про стягнення боргу зворотньої фінансової допомоги - 18.12.2008 Прийняття

Представництвом Канадської Кооперативної Асоціації в Україні у серпні 2008 року, з урахуванням доповнень до позовної заяви від 17.10.07, заявлений позов про стягнення з Кредитної спілки "Самопоміч" 5000,00 грн –заборгованості та 36, 83 грн –3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що на підставі укладеного між сторонами 25.10.1999 договору №10/1, відповідачеві надано зворотну фінансову допомогу у розмірі 60 000,00 грн. Позивач зауважував на тому, що через невиконання відповідачем зобов'язань з повернення вказаних коштів, між сторонами 24.10.02 було укладено договір про пролонгацію зворотної фінансової допомоги. В подальшому, 21.10.05 сторони підписали угоду №10/3, за умовами якої відповідач зобов'язався починаючи з 01.01.07 повертати в рахунок погашення заборгованості щомісячно 1000,00 грн, проте, відповідачем в обумовлений угодою строк грошові кошти не повернуті. Позивач наголошував, що станом на 01.06.07 заборгованість відповідача становить 5000,00 грн. При цьому, в

доповідач: Добролюбова Т.В.

обґрунтування своїх вимог позивач посилався на приписи статей 526, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.07, ухваленим суддею Булка В.І., у задоволенні позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем в підтвердження своїх вимог примірник договору від 25.10.99 не є належним доказом, оскільки на договорі відсутня печатка відповідача, а текст містить виправлення в реквізитах. Крім того, суд зазначив, що позивачем не надано оригіналу договору від 24.10.02. Суд першої інстанції також встановив, що термін благодійної діяльності Представництва закінчився в 2001 році.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кордюк Г.Т.- головуючого, Давид Л.Л., Мурська Х.В., постановою від 23.04.08, перевірене рішення суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції встановив факт укладення між сторонами 25.10.99 договору зворотної фінансової допомоги та надання відповідачеві коштів у розмірі 60 000,00 грн. При цьому, апеляційний суд встановив невиконання відповідачем зобов'язань з повернення цих коштів. Суд апеляційної інстанції також встановив, що строк позовної давності Представництвом не пропущений. Постанова обґрунтована приписами статей 4, 374 Цивільного кодексу УРСР, статей 260, 261, 526, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України .

Кредитна спілка "Самопоміч" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила постанову у справі скасувати, а рішення у справі просила залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції того, що між сторонами не існує цивільних правовідносин, оскільки кошти надавались Урядом Канади через представництво в Україні як благодійна допомога для сприяння створенню і надання допомоги кредитним спілкам в Україні. Заявник вважає, що спірні кошти є благодійною безповоротною допомогою. Водночас, заявник вказує на помилковість висновку апеляційного суду стосовно того, що строк позовної давності позивачем не пропущений. Скаржник зауважує також на неврахуванні апеляційним судом того, що термін дії програми Канадської Кооперативної Асоціації в Україні закінчився в 2001 році, тому, підписані директором існуючого технічного Представництва документи від імені Представництва Канадійської Кооперативної Асоціації в Україні вважає нечинними.

Від Представництва Канадської Кооперативної Асоціації в Україні відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом позову є вимога Представництва Канадської Кооперативної Асоціації в Україні про стягнення з Кредитної спілки "Самопоміч" 5000,00 грн –заборгованості, котра виникла через неповернення відповідачем зворотної фінансової допомоги та 36,83 грн –3% річних. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення у справі, дійшов обґрунтованого висновку про підставність стягнення з відповідача спірної суми. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову –це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов‘язків суб‘єктів спірного матеріального правовідношення.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Положеннями статей 144, 174 названого Кодексу визначено, що майнові права, майнові обов’язки та господарські зобов’язання суб’єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом. Приписами статті 175 Господарського кодексу України унормовано, що майново-господарськими зобов’язаннями визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . Згідно зі статтею 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з приписами статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов’язковим для виконання. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи позовна вимога ґрунтується на договорах від 25.10.99 №10/1, від 24.10.02, від 21.10.05 №10/3. Судом апеляційної інстанції установлено, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі цих договорів кваліфікуються як правовідносини з надання позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона, позикодавець, передає у власність другій стороні, позичальникові, грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок позичальника повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Надавши обґрунтовану оцінку умовам вказаних договорів та дослідивши в судовому засіданні їх оригінали, суд апеляційної інстанції установив, що 25.10.1999 між Представництвом Канадійської Кооперативної Асоціації в Україні та Кредитною спілкою "Самопоміч", укладено договір зворотної фінансової допомоги №10/1, за умовами якого позивач надає, а відповідач приймає в тимчасове безоплатне користування зворотну фінансову допомогу для забезпечення його фінансового оздоровлення. Відповідно до пункту 2.4 цього договору сума фінансової допомоги становить 60 000,00 грн. Апеляційним судом установлено, що на виконання умов цього договору позивач перерахував відповідачеві кошти у розмірі 60 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 21.11.99 №211, від 02.12.99 №221, від 28.12.99 №240, від 14.01.2000 №7, від 20.11.2000 №11, від 28.01.2000 №18.

Між тим, 24.10.02 Представництво Канадійської Кооперативної Асоціації в Україні уклало з Кредитною спілкою "Самопоміч" договір пролонгації поворотної фінансової допомоги, наданої за договором від 25.10.99. Згідно з пунктом 3.1 цього договору позивач продовжує строк повернення зворотної фінансової допомоги в розмірі 60 000, 00 грн до 24.10.05. Разом з тим, сторони у справі 21.10.05 уклали додаткову угоду №10/3 до договору від 25.10.99. Відповідно до статті 2 вказаної угоди, користування відповідачем грошовими коштами в сумі 60 000,00 грн продовжується до 31.12.06, після чого відповідач зобов‘язався здійснювати повернення грошових коштів зворотної фінансової допомоги на викладених в пунктах 2.2, 2.3 цієї угоди умовах.

Вказаними пунктами цієї угоди сторони узгодили, що кредитна спілка упродовж п‘яти років, починаючи з 01.01.07 повертає Представництву зворотну фінансову допомогу шляхом здійснення щомісячних переказів грошових коштів на банківський рахунок позивача. Розмір переказів грошових коштів поворотної фінансової допомоги, які підлягають поверненню, складатиме –1000,00 грн. Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апеляційним судом установлено, що розмір заборгованості у відповідача перед позивачем станом на 01.06.07 становить 5000,00 грн.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку про існування у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі суми, заявленої до стягнення. З огляду на встановлений апеляційним судом факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов’язань з повернення фінансової допомоги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги і в частині стягнення 36,83 грн - 3% річних. Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції помилково визнав не пропущеним строк позовної давності визнається колегією суддів безпідставним. Судом апеляційної інстанції вірно установлено, що строк виконання зобов'язання з повернення фінансової допомоги визначений угодою від 21.10.05 та починається з 01.01.07.

Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу строку позовної давності починається зі спливом строку виконання, тобто позивач за захистом свої порушених прав та інтересів звернувся в межах трирічного строку встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України. Довід скаржника про неврахування апеляційним судом того, що позивач не має права підписувати документи від імені Канадійської Кооперативної Асоціації в Україні, оскільки термін благодійної діяльності останньої закінчився в 2001 році та твердження про те, що фінансова допомога не є зворотною також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не знайшли свого підтвердження, не обґрунтовані в тому числі і посиланням на закон, та спростовуються встановленим апеляційним судом. Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів. Відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.