Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Прокурор Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 100 м-2 поАДРЕСА_1з приведенням її у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

Позов мотивовано посиланням на положення ст.ст. 125, 212 ЗК України та обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки за відсутності правоустановчих документів на неї.

Рішенням від 05.03.08 господарський суд м. Києва (суддя Борисенко І.І.) у задоволенні позову відмовив, посилаючись на відсутність прийняття власником земельної ділянки рішення про її звільнення.

Постановою від 23.09.08 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Моторного О.А. -головуючого, Кошіля В.В., Шапрана В.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив у повному обсязі.

Постанова мотивована відсутністю рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність або користування відповідача, а відтак відсутність у нього жодних правоустановчих документів.

Ухвалою від 13.11.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на обставини укладення договору оренди спірної земельної ділянки з Деснянською районною у м. Києві радою, а також наявності підстав для його поновлення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 09.11.06 Деснянською районною державною адміністрацією м. Києва проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, якою виявлено самовільне використання відповідачем земельної ділянки приблизно 100 м-2 по АДРЕСА_1Також складеним Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації актом №804/03 від 23.10.07 встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку за вказаною адресою для розміщення кафе без документів на право власності або право користування, передбачених ст.ст. 124-126 ЗК України.

У зв'язку з встановленням обставин самовільного використання відповідачем вказаної земельної ділянки Заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду з позовом про її звільнення з приведенням у придатний для використання стан.

Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції на момент вирішення спору судом першої інстанції) як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Вказана норма кореспондується зі ст. 125 ЗК України, яка передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент проведення вищевказаних перевірок Київська міська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування відповідачу, тому в нього відсутні будь-які правоустановчі документи на цю ділянку. Вказані обставини, за висновком суду, свідчать про наявність підстав для застосування вимог ст. 212 ЗК України.

При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою (прийнято до уваги або відхилено) встановлені судом першої інстанції обставини укладення 20.05.05 між Державною районною у м. Києві радою та відповідачем договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), питання щодо продовження терміну дії якого перебуває на розгляді в Деснянській районній у м. Києві адміністрації.

З цього приводу судом першої інстанції також встановлено обставини щодо затвердження Заступником начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища паспорту на розміщення відповідачем кіоску на спірній земельній ділянці; а також отримання відповідачем позитивних висновків контролюючих органів.

Суд першої інстанції, встановивши обставини наявності вищевказаного договору, належної правової оцінки йому також не надав. Зокрема, судами не з'ясовано підстави укладання районною радою цього договору, наявність або відсутність у неї відповідних повноважень, а відтак і законність його укладення як підстави для виникнення у сторін певних прав і обов'язків щодо спірної земельної ділянки. Деснянська районна у м. Києві рада до участі в справі взагалі не залучалась. Однак встановлення таких обставин є суттєвим для вирішення даного спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов'язків яких стосуються спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.08 та рішення господарського суду м. Києва від 05.03.08 у справі №4/386 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.