Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Соловйова А.В. (дов. б/н від 04.09.2008); - відповідача 1 не з'явився; - відповідача 2 Іваненко Д.І. (дов. б/н від 26.08.2008); - відповідача 3 не з'явився;

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2008, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2008, частково задоволено клопотання Відкритого акціонерного товариства "Інжинірінг" (надалі позивач) про забезпечення позову та вжито наступних заходів забезпечення позову: - заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Австрал" (надалі відповідач 1) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню нежилих будівель, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, буд. 1-А; - заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інжпроектсервіс-АРС" (надалі відповідач 2) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню нежилого будинку №85 по вул. Луговій у м. Києві; заборонено відповідачу 2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню нежилого будинку №14 (літ. А) по вул. Гродненській у м. Києві (надалі –спірне майно).

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки предметом даного спору є оскарження правочину щодо відчуження спірного майна, витребування від відповідачів 1, 2 спірного майна та зобов'язання відповідачів 1, 2 повернути позивачу спірне майно, то, у разі відчуження спірного майна відповідачами 1, 2, виконання рішення суду, у разі задоволення позову, стане неможливим. А тому, суд першої судової інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 66, 67 ГПК України, задовольнив клопотання позивача та ухвалою від 11.09.2008 вжив заходи забезпечення позову до вирішення спору по суті.

Відповідач 2, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються тим, що: судами попередніх судових інстанцій неправильно застосовані ст.ст. 66, 67 ГПК України; позивачем не доведено належними чином, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Оскаржувані ухвала та постанова є втручанням у господарську діяльність підприємства, оскільки "повністю блокує використання товариством об'єктів нерухомого майна щодо яких вчинено заходи до забезпечення позову".

Крім того, ухвала господарського суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права, оскільки в ній вказано, що вона набирає чинності 11.09.2008, в той час, як в ст.ст. 66, 67 ГПК України вказано, що ухвали про вжиття заходів забезпечення позову лише підлягають негайному виконанню, а набирають законної сили в загальному порядку –після спливу десятиденного строку на її оскарження. Оскільки вказані порушення суду першої інстанції не були враховані судом апеляційної інстанції при перегляді ухвали місцевого господарського суду, постанова апеляційного суду також є неправомірною та підлягає скасуванню.

Відзиву на касаційну скаргу надано не було, що не є перешкодою в розумінні ст. 111-2 ГПК України, для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові рішення.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходи до забезпечення позову. При цьому, за змістом вказаної норми, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інших підстав для застосування названих заходів закон не передбачає.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, за змістом зазначених статей заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.

Як зазначили попередні судові інстанції та вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання правочинів та договорів купівлі-продажу спірного майна недійсними та зобов'язання відповідачів 1, 2 повернути позивачу спірне майно.

Вживаючи заходи до забезпечення позову в даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції зазначив, що існують достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема, відповідачі 1, 2 у даній справі можуть вчинити дії, які призведуть до відчуження спірного майна, яке є предметом оспорюваного правочину, що призведе до неможливості виконання судового рішення, в разі задоволення позову і, тим самим, невілює функцію судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

Виносячи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову через заборону відповідачам 1, 2 та іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню спірного майна, місцевий господарський суд прийнявши до уваги обґрунтованість доводів позивача правильно застосував ст. 66 ГПК України та підставно обрав заходи до забезпечення позову, які відповідають положенням ст. 67 ГПК України. Як наслідок, ухвала місцевого господарського суду відповідає нормам процесуального права, є законною та обґрунтованою, з чим і погодився суд апеляційної інстанції.

Стосовно тверджень скаржника про те, що оскаржувані судові рішення впливають на господарську діяльність відповідача 2 та фактично її блокують, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що аналогічні доводи були викладені і в апеляційній скарзі скаржника, поданої до апеляційного суду, їм надана судом правильна оцінка, та встановлено, що ухвала суду про вжиття запобіжних заходів шляхом заборони відповідачам 1,2 та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного майна, жодним чином не впливає на господарську діяльність, в її розумінні відповідно до ст. 3 ГК України, скаржника чи інших осіб.

Не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, в тому числі і твердження щодо зазначення судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що ухвала від 11.09.2008 набирає чинності 11.09.2008.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжпроектсервіс-АРС" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 та ухвалу господарського суду міста Києва від 11.09.2008 у справі №45/207 залишити без змін.