Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

ЗАТ "Березань –КСВ" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Аерок" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с. 104) про:

- встановлення права постійного земельного сервітуту, щодо земельної ділянки, яка належить на праві власності ТОВ "Аерок" за адресо: Київська область, м. Березань, вулю Войкова, 44-а у вигляді права позивача користуватися існуючими під’їзними шляхами (дорога шириною три метри та довжиною 380 метрів) з правом проїзду 547 вантажних автомобілів на рік з оплатою 2313,90 грн. на рік;

- встановлення права постійного сервітуту у вигляді права ЗАТ "Березань –КСВ" користування частиною під’їзної залізничної гілки (довжиною 1054,9метрів, з шириною колії 1520 мм), яка належить на праві власності ТОВ "Аерок", з правом проїзду 12 залізничних цистерн та 30 залізничних вагонів на рік з оплатою 2313,90 грн. на рік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ЗАТ "Березань –КСВ" є власником нерухомого майна (критий склад з крановою естакадою та електричним мостовим краном), що розташовано на земельній ділянці загальною площею 0,5167 га, яка знаходиться за адресою: Київська обл. м. Березань, вул. Войкова 44 та належить на праві користування ЗАТ "Березань –КСВ" на підставі договору оренди з Березанською міською радою у Київській області від 27.08.2003 р.

Орендована земельна ділянка знаходить посеред земельної ділянки яка належить на праві користування ВАТ "Березанське ППДО", а отже вільного доступу до орендованої земельної ділянки та до власного майна, позивач не має та користується для проїзду під'їзними шляхами, що належать ВАТ "Березанське ППДО".

З метою врегулювання питання встановлення сервітуту на зазначенні об'єкти позивач звернувся до ВАТ "Березанське ППДО" з листом, в якому просив надати попередньої згоду на укладання договору земельного сервітуту та договору сервітуту на користування під'їзної залізничною колією, та який був залишений без відповіді.

У зв'язку з чим посилаючись на приписи статей 98- 100 Земельного кодексу України, статті 402, 404 Цивільного кодексу України, просив суд встановити сервітут на земельну ділянку, що належить відповідачу.

У відзивах на позовну заяву ТОВ "Аерок" запропонувало свій варіант встановлення постійного земельного сервітуту, а саме встановити ЗАТ "Березань –КСВ" на земельній ділянці ТОВ "Аерок", що розташована за адресою: Київська області,ю м. Березань, вул. Войкова, 44-а, постійний земельний сервітут з оплатою його користування у розмірі 127,56 грн. на місяць та з оплатою за встановлення огорожі у розмірі 7500,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. (суддя Євграфова Є.П.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, а саме: встановлено ЗАТ "Березань–КСВ" право постійного сервітуту, щодо земельної ділянки, яка належить на праві власності ТОВ "Аерок" у вигляді права користуватися існуючими під’їзними шляхами (дорога шириною три метри та довжиною 380 метрів) з правом проїзду 547 вантажних автомобілів на рік з оплатою 2313,90 грн. на рік. та встановлено АТ "Березань–КСВ" право постійного сервітуту щодо під’їзної залізничної гілки, яка належить на праві власності ТОВ "Аерок" у вигляді права користування під’їзною залізничною гілкою довжиною 1054,9 метрів, з шириною колії 1520 мм, з правом проїзду 12 залізничних цистерн та 30 залізничних вагонів на рік з оплатою 2313,90 грн. на рік.

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд, посилаючись на приписи частини 1 статті 98, частини 2 статті 100 Земельного кодексу України, статті 401- 404 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що враховуючи розташування земельної ділянки відповідача та належного позивачу майна та орендованої ним земельної ділянки, а також розташування залізничної гілки відповідача та належного позивачу майна та земельної ділянки, суд дійшов висновку, що нормальне господарське використання позивачем земельної ділянки та належного йому нерухомого майна неможливо без обтяження сервітутом земельної ділянки та залізничної гілки відповідача, а задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким–небудь іншим способом.

За апеляційною скаргою ТОВ "Аерок" Київський міжобласний апеляційний господарський суд (судді: Шкурдова Л.М., Ільєнок Т.В., Тарасенко К.В.), переглянувши рішення в апеляційному порядку, постановою від 11.09.2008 р. залишив його без змін.

ТОВ "Аерок" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у справі, а справу передати на новий розгляд, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що пунктом б частини 1 статті 99 Земельного кодексу України передбачено, що до видів земельного сервітуту відноситься право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, проте, дорога, що вказана у позовній заяві та по якій, за твердженням позивача, проходять автомобільні шляхи, не придатна для користування та проїзду, про що свідчить акт, складений між сторонами у справі від 03.07.2008 р. та який засвідчує, що дорога, на яку позивач просить встановити право постійного земельного сервітуту на території ТОВ "Аерок" відсутня.

Крім того, скаржник вважає, що висновок судів щодо встановлення права постійного земельного сервітуту на під'їзну залізничну гілку суперечить діючому законодавству, оскільки за приписами статті 99 Земельного кодексу України під'їзна залізнична гілка не відноситься до об'єктів на які встановлюється право постійного сервітуту.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, за договором оренди від 27.08.2003 р. між ЗАТ "Березань –КСВ" та Бережанською міською радою, позивач є орендарем двох земельних ділянок, що розташовані по вул. Войкова, 44 в м. Березань, а саме земельна ділянка № 1 площею 0,5167 га, на якій розташований критий склад (до якого прокладено газопровід та під’їзну залізничну колію) з крановою естакадою та електричним мостовим краном, та земельна ділянка № 2 площею 0,0433 га, на якій розташований адміністративний корпус.

Орендована позивачем земельна ділянка знаходиться посеред земельної ділянки, яка належить на праві власності ТОВ "Аерок" та адреса якої визначена як Київська область, м. Березань, вул. Войкова 44-а.

Судами також встановлено, що з копії викопіювання з опорного плану м. Березань та з описів меж позивача та відповідача (на кадастрових планах та актах про право власності) вбачається, що таке розташування не надає можливості ЗАТ "Березань–КСВ" самостійного доступу до орендованої земельної ділянки та до власного майна, а за таких обставин позивач вимушений користуватися для проїзду під’їзним шляхом, що належать ТОВ "Аерок".

Крім того, в технологічному циклі виробничої діяльності ЗАТ "Березань–КСВ" використовує залізничну гілку яка належить ТОВ "Аерок" та потрібна позивачу для проїзду 12 залізничних цистерн та 30 залізничних вагонів на рік.

З метою врегулювання питання, щодо встановлення сервітуту на зазначенні об’єкти ЗАТ "Березань –КСВ" в січні 2008 р. звернулося до ВАТ "Березанське ППДО" з листом, в якому просило надати попередню згоду на укладання договору земельного сервітуту та договору сервітуту на користування під’їзної залізничною колією. Відповіді на зазначений лист позивачем отримано не було, що стало підставою для звернення до суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у даній справі є встановлення земельного сервітуту рішенням суду.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, сервітут –це право обмеженого користування чужим майном.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь –яким способом.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь –якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном –сервітуту.

Статтею 404 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки. а в разі необхідності –від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Спеціальні норми стосовно об’єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України (2768-14) .

Згідно із статтею 98 Земельного кодексу України, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.

Статтею 99 вказаного кодексу передбачено види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шлях та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Зі змісту вказаної статі вбачається, що встановлення сервітуту здійснюється у правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду.

Цей перелік є вичерпним.

Таким чином, судове рішення є окремою формою сервітуту.

При цьому, підставою для такої форми сервітуту є відсутність домовленості сторін.

Вказане кореспондується зі статтею 100 Земельного кодексу України (в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

У разі задоволення позовних вимог, у судовому рішенні повинно бути чітко визначено коло прав стосовно обмеженого користування чужим майном, зокрема, земельною ділянкою з урахуванням приписів статті 403 Цивільного кодексу України та статті 98 Земельного кодексу України.

Особа, яка вимагає встановлення сервітуту має право звернутися з позовною заявою, якщо не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту та його умов.

Позивач має в даному випадку довести у суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна, зокрема, земельної ділянки.

При цьому, необхідною умовою є те, що задоволення потреб сервітурія неможливо здійснити яким –небудь іншим способом.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку позовні вимоги щодо встановлення постійного земельного сервітуту у формі судового рішення були розглянуті судами першої та апеляційної інстанції без врахування вказаних норм цивільного та земельного законодавства та встановлення відповідних обставин справи.

Під час здійснення судового провадження судам необхідно було, насамперед, встановити наявність чи відсутність у позивача виникнення права на обмежене користування чужою земельною ділянкою у формі рішення суду.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.09.2008 р. у справі № 9/089-08 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Касаційну скаргу ТОВ "Аерок" задовольнити.