20-5/413 Про визнання недійсним договору оренди торговельного кіоску - 30.10.2008 Прийняття

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2. звернувся до господарського суду м. Севастополя із позовною заявою до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1. про визнання недійсним договору оренди торговельного кіоску від 25.01.2006 за № 37.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний Договір та акт прийому-передачі майна позивач не підписував, вказаний договір не виконував, а тому він є недійсним на підставі ч.ч. 3, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_2. про визнання договору оренди торговельного кіоску від 25.01.2006 за № 37 діючим з 25.01.2006 та стягнення заборгованості по орендній платі за період із 01.09.2006 по 01.03.2008 в розмірі 4 560,00 грн.

14.05.2008 позивач за зустрічним позовом зменшив суму заявлених вимог у частині стягнення заборгованості за договором оренди та просить стягнути заборгованість у розмірі 3120,00 грн., у зв'язку з тим, що заборгованість в розмірі 1440,00 грн. по спірному договору була стягнута з первісного позивача за рішенням господарського суду м. Севастополя від 02.07.2007 по справі №20-11/227.

Зустрічна позовна заява про визнання договору оренди діючим та стягнення заборгованості мотивована тим, що хоча позивач і не підписував спірний договір, але у подальшому він вчинив дії, які свідчать про прийняття його для виконання. Оскільки жодна із сторін не заявила про припинення дії договору, він вважається продовженим на той же строк. Орендар не сплатив орендну плату, починаючи з 01.09.2006.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 25.06.2008 у справі №20-5/413 (суддя Євдокімов І.В.) зустрічний позов задоволено у повному обсязі; визнано дійсним договір оренди торгового обладнання № 37 від 25.01.2006, укладений між СПД ОСОБА_2. та СПД ОСОБА_1.; стягнуто з СПД ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. заборгованість у сумі 3120,00 грн., а також судові витрати; у задоволенні первісного позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що 25.01.2006 між СПД ОСОБА_1. (орендодавець) та СПД ОСОБА_2. (орендар) укладений договір торгівельного обладнання № 37. Строк договору визначено до 31.12.2006. Розмір орендної плати встановлено 240 грн. на місяць.

Згідно акту прийому торговельного обладнання орендодавець надав, а орендар прийняв торговельне обладнання кіоск № 28 розміром 2х2 з металевим дахом. У час передачі обладнання кіоск знаходиться на Центральному ринку м. Севастополя (а.с.7).

Після закінчення строку дії договору жодна сторона не заявила клопотання про припинення його дії, а тому вин вважається продовженим на тій ж самий строк. Відповідач за зустрічним позовом не виконав умов договору по сплаті орендної плати, а тому у нього є заборгованість у сумі 3120,00 грн., яку суд стягнув із відповідача. Суд першої інстанції зробив висновок, що хоча позивач і не підписував спірний договір, але його підписав комерційний представник позивача. У подальшому позивач вчинив дії, які свідчать про прийняття його для виконання, а тому на підставі ч. 2 ст. 241 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки сторін за договором оренди є створеними, а отже відсутні правові підстави для задоволення первісного позову.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 у справі №20-5/413 (колегія суддів: Лисенко В.А., Котлярова О.Л., Прокопанич Г.К.) рішення господарського суду м. Севастополя від 25.06.2008 у справі № 20-5/413 частково скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволені первісного та зустрічного позову відмовлено.

Постанову мотивовано наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 13.09.2006 ОСОБА_2. звернувся із заявою до ОСОБА_1. про розірвання договору оренди у зв'язку із реконструкцією Центрального ринку та знесенням металевого кіоску, якій він орендує (а.с.26).

Таким чином, вказані документи дають підставу для висновку про те, що хоча договір оренди торговельного обладнання та акт прийому-передачі майна підписано не позивачем, але на підставі заяви від 13.09.2006 ним схвалено.

За таких обставин господарський суд апеляційної інстанції погодився із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання договору оренди недійсним.

Між тим, згідно умов Договору п.1.3 ( а.с.5) строк дії Договору визначено до 31.12.2006. Якщо після закінчення строку дії договору жодна сторона не заявить про припинення дії договору, він вважається продовженим на тій же строк.

Однак з матеріалів справи вбачається, що до закінчення строку дії договору оренди ОСОБА_2. двічі звертався із заявою про розірвання договору оренди у зв'язку з непередбаченими обставинами (а.с. 26, 34, 35). Вказані заяви надані суду ОСОБА_1., оскільки на них є відмітка про вірність копії оригіналу, яка вчинена ОСОБА_1. Таким чином, висновок суду про відсутність доказів направлення вказаних заяв з боку ОСОБА_2. на адресу ОСОБА_1 є невірним, та таким, що суперечить обставинам справи. На підставі вказаних заяв судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що волевиявлення орендаря було спрямовано на розірвання Договору оренди. За таких обставин при наявності волевиявлення однієї із сторін про відсутність бажання на продовження дії договору оренди по закінченню строку, на думку суду апеляційної інстанції, він вважається розірваним з 01.01.2007. Тому відсутні правові підстави вважати договір продовженим та стягувати орендну плату, починаючи з 01.01.2007.

Крім того, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції звернула увагу на те, що вимоги про стягнення орендної плати за період з 01.09.2006 по 01.01.2007 не можуть бути задоволенні у зв'язку з неможливістю використання предмету оренди з боку ОСОБА_2., що підтверджено листами-повідомленнями (а.с. 26, 34-35, 143). Згідно п.6 ст. 462 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за вісь час, протягом якого майно не могло бути використано ним через обставини, за які він не відповідає.

До того ж, СПД ОСОБА_1. не надала суду доказів в обґрунтування позовних вимог з того приводу, що СПД ОСОБА_2. фактично користувався орендним майном з 01.09.2006.

Звертаючись до суду з касаційною ска ргою, СПД ОСОБА_1. просить постанову у справі скасувати, а рішення першої інстанції залишити без зміни, посилаючись при цьому на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Згідно частині 2 ст. 241 Цивільного кодексу України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання договору оренди недійсним з підстав підписання договору оренди не позивачем, за наявності у матеріалах справи документів, що свідчить про наступне схвалення позивачем цього договору.

Також слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав вважати договір оренди пролонгованим та стягувати орендну плату, оскільки матеріали справи містять заяви позивача про розірвання договору оренди у зв'язку з непередбаченими обставинами, що свідчить про відсутність бажання позивача на продовження дії договору оренди по закінченню строку, а отже він вважається розірваним з 01.01.2007.

У зв'язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку, що постанова у справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її зміни чи скасування не вбачає.