17/685-07 Про стягнення заборгованості за поставленні медикаменти - 30.10.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.02.2008 у справі № 17/685-07 (суддя Коваленко О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Сіверна В.І., суддів Білоконь Н.Д., Ільїна О.В.), позовні вимоги Комунального закладу Сумської обласної ради "Обласна база спеціального медичного постачання" до Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 1" про стягнення 150753,70 грн. задоволені частково, в сумі 138038,93 грн. основного боргу за поставлені медикаменти, в частині стягнення 12714,77 грн. пені в позові відмовлено.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що заборгованість за поставлені протягом 1996-2004 р.р. медикаменти підтверджена документально та визнавалась відповідачем шляхом підписання актів звірки розрахунків, що згідно ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України свідчить про переривання строків позовної давності.

Комунальна установа "Сумська міська клінічна лікарня № 1" з рішенням та постановою у справі в частині задоволення позовних вимог не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що на момент виникнення заборгованості за поставлені в 1996-1999 р.р. медикаменти і укладання договорів № 34 від 19.05.2003, № 50 від 20.06.2002, № 37 від 03.07.2001, № 5 від 11.02.2000 діяв Цивільний кодекс УРСР (1540-06) 1963р., отже, до цих правовідносин підлягає застосуванню строк позовної давності, передбачений статтею 71 зазначеного Кодексу, тривалістю у три роки, який минув до пред’явлення позову, тому, норма ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України застосована судами помилково; судами не враховано положення наказу Державного казначейства України № 73 від 08.05.2001 "Про затвердження Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув" (z0458-01) , на підставі якого кредиторську заборгованість в сумі 138038,93 грн., яка обліковувалась на позабалансовому рахунку 07, списано в серпні 2007 р. за наслідками проведеної КРУ у Сумській області ревізії; суд апеляційної інстанцій дійшов безпідставного висновку, що поставка медичної продукції здійснювалась з державного матеріального резерву, оскільки в порушення Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) і Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (1129-97-п) позивачем не надано доказів того, що відповідачеві поставлено продукцію з державного резерву.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 11.02.2000, 03.07.2001, 20.06.2002, 19.05.2003, 30.03.2004 між сторонами за справою були укладені договори №5, №37, №50, №34, №32, за умовами яких позивач зобов'язався поставити (надати в розпорядження) відповідачу, а останній прийняти та сплатити готові лікарські засоби та вироби медичного призначення (медикаменти) у строки, встановлені цими договорами, зокрема, на протязі 3 місяців з моменту отримання медикаментів (п. 2.1 договору № 5), по мірі надходження цільових грошових коштів на відповідну статтю банківського рахунку, після пред'явлення позивачем рахунку на одержані медикаменти (п. 2.1. договору № 37), не пізніше одного місяця від дня отримання медичної продукції (пункти 2.1 договорів № 50, № 32), по факту поставки (п. 2.1 договору № 34).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що до 11.02.2000 договори на поставку медикаментів сторонами не укладались, а медична продукція відпускалась позивачем відповідачеві з державного матеріального резерву на підставі наказів і розпоряджень управління охорони здоров"я Сумської облдержадміністрації "Про перерозподіл та використання медикаментів", в яких передбачалися рознарядки на відпуск медикаментів по лікувально-профілактичним закладам області, в тому числі і щодо відповідача.

На виконання умов зазначених договорів і зобов'язань, які виникли до укладення цих договорів, у зв'язку з відпуском продукції на підставі наказів та розпоряджень управління охорони здоров"я Сумської облдержадміністрації, позивач протягом періоду з 1996 р. по 2004 р. поставив відповідачеві медикаменти на загальну суму 153826,78 грн., натомість, останній розрахувався з позивачем лише частково в сумі 15787,85 грн., заборгувавши таким чином 138038,93 грн., що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, підписаними представниками сторін.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення цієї заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність і ґрунтовність цих вимог, разом з тим, ці висновки колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи до спірних правовідносин застосовані положення Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003, який набрав чинності з 01.01.2004, зокрема, з посиланням на підписання відповідачем актів звірки розрахунків з позивачем судами застосовані правила про позовну давність, встановлені нормою частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, згідно якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, судами не враховано, що, як вбачається з розрахунку позовних вимог (реєстр взаєморозрахунків – а.с.8, т.2), основна сума боргу (станом на 01.09.1999 –143229,89 грн.) виникла за період 1996 -1999 р.р., тобто, станом на 01.09.2003 строк позовної давності для її стягнення, встановлений статтею 71 ЦК УРСР, міг закінчитись до набрання чинності з 01.01.2004 Цивільним Кодексом України (435-15) (Закон України № 435-IV від 16.01.2003), адже, позивач в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не довів належними і допустимими доказами, а суди в порушення вимог ст. ст. 38, 43 ГПК України не встановили який існував порядок і строки проведення розрахунків за поставки медикаментів у цей період і не визначили термін (конкретну дату) настання у відповідача грошового зобов’язання, ні в порядку виконання договірних зобов’язань, ані в порядку, передбаченому статтею 165 ЦК УРСР.

Відповідно до приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) , правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відтак, застосування положень Цивільного Кодексу України (435-15) про позовну давність до спірних правовідносин не можливо вважати підставним, а норми ЦК УРСР (1540-06) не містили положень про переривання строку позовної давності у правовідносинах між юридичними особами.

Крім того, судами не встановлено суму боргу, що виникла за договорами, укладеними на 2000-2004 роки, якими передбачались конкретні строки оплати отриманих медикаментів і необхідність пред’явлення вимоги про сплату яких в порядку ст. 165 ЦК УРСР або ст. 530 ЦК України була відсутня, адже, строк позовної давності для стягнення цього боргу, зокрема, за договором № 5 від 11.02.2000, також міг закінчитись до набрання чинності з 01.01.2004 Цивільним кодексом України (435-15) .

Колегія суддів вважає, що залишились не спростованими заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що до пред’явлення позову кредиторська заборгованість, в т.ч. в сумі 138038,93 грн. перед позивачем, яка обліковувалась на позабалансовому рахунку № 07, була списана за наслідками ревізії, проведеної КРУ в Сумській області в серпні 2007 року, на підставі наказу Державного казначейства України № 73 від 08.05.2001 "Про затвердження Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув" (z0458-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.05.2001 за № 458/5649 (z0458-01) , адже, згідно п. 3 цього наказу його виконання є обов’язковим для всіх установ, що утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, в т.ч. і для позивача.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанцій на лист Державного комітету України з державного матеріального резерву № 10-2/2425 від 01.04.2003 як на доказ поставки відповідачеві в1996-1999 роках медикаментів з державного матеріального резерву, заборгованість з оплати яких, в зв’язку з цим, не підлягає списанню, колегія суддів не вважає достатньо ґрунтовним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлені дійсні правовідносини сторін за справою, наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов’язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб, а у відповідача –встановленого цим законом та/або договором відповідного зобов’язання.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.