Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судове засідання прибули представники сторін:

У вересні 2007 року ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" звернулось до господарського суду з позовом до Науково-виробничої фірми "Елкор" про розірвання договору довгострокової оренди нежитлових приміщень побутового корпусу заводу від 22.12.1999 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на доводах про те, що за період дії договору оренди відбулися суттєві зміни у діючому законодавстві України, що регулює особливості орендних відносин, збільшився коефіцієнт орендних ставок з використання нерухомого державного майна з 4,4% до 15%, змінилися методологія визначення вартості майна, що використовується на умовах оренди, нарахування орендних платежів здійснюється з урахуванням ринкових цін на майно. Зазначені обставини, на думку позивача, є тими суттєвими змінами обставин, що відповідно до ст.. 652 ЦК України (435-15) є підставою для розірвання договору оренди.

Рішенням господарського суду АР Крим від 22.05.2008 року позов задоволено. Розірвано договір оренди нежитлових приміщень побутового корпусу заводу від 22.12.1999 року, укладений між ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" та Науково-виробничою фірмою "Елкор". Зобов"язано Науково-виробничу фірму "Елкор" звільнити нежитлові приміщення адміністративно-побутового корпусу заводу, розташовані за адресою: м. Сімферополь, пр. Перемоги, 4.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 року рішення місцевого господарського суду від 22.05.2008 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 року скасувати, а рішення господарського суду АР Крим від 22.05.2008 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у статтях 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.12.1999 року між відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" (орендодавець) та Науково-виробничою фірмою "Елкор" (орендар) був укладений договір довгострокової оренди нежитлових приміщень побутового корпусу заводу.

Згідно з умовами зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає у довгострокове платне користування нежитлові приміщення на першому поверсі площею 368,27 кв. м., на другому поверсі площею 62,28 кв. м., на третьому поверсі площею 114,00 кв. м. адміністративно-побутового корпусу, що розташований за адресою: пр. Перемоги, 4-й км (вул. Глінки, 78), м. Сімферополь.

Строк дії договору визначений до 31.12.2019 року.

Відповідно до п.6.1 договору розмір орендної плати за перший квартал 2000 року на момент укладення договору складає 2000,00 грн. Орендна плата щоквартально буде перераховуватись за формулою зазначеною у п.6.1 договору (п.6.3 договору).

Згідно приписів статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною, за виключенням випадків, визначених законом, у яких ціни (тарифи, ставки тощо) встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до частини другої зазначеної статті зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. У цій нормі законодавець виходить з принципу стабільності узгодженої сторонами ціни, якщо в договір не включені умови щодо її зміни.

В умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками. Тому при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, у тому числі враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо. При укладенні договору довгострокової оренди нежитлових приміщень побутового корпусу заводу від 20.04.1999 сторони визначили договірний порядок розрахунків орендної плати нежилих приміщень протягом дії договору.

Відповідно до ст..651 Цивільного кодексу України (435-15) , зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено позов, передбачає можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, а саме:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, сама по собі істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору.

Враховуючи вище наведене, судова колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач на момент укладення договору не міг передбачити істотну обставину, а саме, збільшення вартості майна, що орендувалось, є помилковими і ніяким чином не можуть бути підставою для задоволення позову.

Також є помилковими доводи позивача про те, що зміни законодавства є підставою для розірвання договору оренди, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлені правила, що погіршують становище орендаря.

При наведених обставинах, оскаржувана постанова Севастопольського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 року у справі № 2-15/12294-2007 залишити без змін.