2/428-07 Про стягнення коштів за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах - 30.10.2008 Прийняття

Розпорядженням № 02-12.2/352 від 17.09.2008р. у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. змінено склад колегії суддів у справі № 2/428-07 призначеної до розгляду у складі - головуючий суддя –Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий суддя –Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

Ухвалою від 18.09.2008 за клопотанням ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" розгляд справи відкладено на 30.10.2008., Заступником Голови Вищого господарського суду України продовжено термін розгляду справи.

Розпорядженням № 02-12.2/495 від 29.10.2008 у зв’язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П. змінено склад колегії суддів у справі № 2/428-07, відкладеної до розгляду у складі: Головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В., утворено колегію у постійному складі: Головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

У листопаді 2007 року Одеська залізниця звернулась до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Херсонського комбінату хлібопродуктів про стягнення 5466,24 грн. збору за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах на станції в очікуванні передачі їх на під’їзну колію відповідача.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.12.2007 (суддя Скобелкін С.В.) в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь Одеської залізниці 5466,24 грн. збору за понаднормативне зберігання вантажу у вагонах відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що вимоги позивача не відповідають вимогам Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) і Статуту залізниць України, а ґрунтуються на окремих положеннях підзаконних актів, які не відповідають вимогам Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) та Статуту залізниць України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 (головуючий суддя Колодій Н.А., судді Кагітіна Л.П., Зубкова Т.П.) рішення суду першої інстанції скасоване та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі –стягнуто з ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" на користь Одеської залізниці 5466,24 грн. збору за зберігання вантажу та судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована посиланням на ст. 908 Цивільного кодексу України та ст. 307 Господарського кодексу України, які визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, тому у суду не було правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва №1, які видані та зареєстровані у встановленому порядку.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду Відкрите акціонерне товариство "Херсонський комбінат хлібопродуктів" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.04.2008, а рішення господарського суду Херсонської області від 14.12.2007 залишити в силі.

Касаційна скарга вмотивована посиланням на відсутність в умовах укладених договорів, або додаткового договору на зберігання вантажів у вагонах, а у відповідності із ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниця і без додаткової плати повинна забезпечити збереження прийнятого до перевезення вантажу. Крім того, Правила зберігання вантажів та Тарифне керівництво № 1 суперечать ст. 46 Статуту залізниць України, і тому не повинні застосовуватись судами при вирішенні спорів. Додатково Відкрите акціонерне товариство "Херсонський комбінат хлібопродуктів" посилається на судову практику по іншим аналогічним справам.

Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що між сторонами 23.05.2003. укладено договір № 130 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" терміном на 5 років до 31.05.2008. Договір підписано з протоколом розбіжностей, які сторонами не врегульовані по пунктах 13, 14, 16 і ці пункти не передані на розгляд господарського суду, на підставі чого суди обґрунтовано дійшли висновку про неузгодженість пункту 14 договору, який передбачав плату за зберігання вантажів у вагонах.

У травні 2007 року на станцію Херсон-порт Одеської залізниці на адресу ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" прибували вагони, які простояли на станції в очікуванні подачі під вивантаження більше терміну безоплатного зберігання. В підтвердження затримки вагонів складено акти загальної форми № 747 від 28.05.2007р., №, 6033 від 01.06.2007р. та накопичувальну картку №010606 за червень 2007 року форми ФДУ-92 додаткових зборів, від підпису яких представник відповідача відмовився, про що зроблено відповідні відмітки у актах та складено акт загальної форми про відмову від підпису накопичувальної картки.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що п.129 Статуту залізниць України та Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (z0565-02) та зареєстровані в Міністерстві юстиції 08.07.2002 за № 567/6855 (z0567-02) , встановлюють, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць, зокрема, акти загальної форми складаються у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під’їзної колії, порту, підприємства.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що належним і допустимим доказом посвідчення обставин, що є підставою для нарахування плати за понаднормативне зберігання вантажу є Акт загальної форми.

Щодо застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, то колегія суддів зазначає, що стаття 11 Цивільного кодексу України як підстави для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) , цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) ( з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти від станції і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів ( розділ 7 Правил перевезень ), затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за № 866/5087 (z0866-00) ( з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки ( на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України ( Тарифне керівництво № 1), затверджений Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999 № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999 за № 828/4121 (z0828-99) ( з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Підпункт 2.3 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

При цьому у відповідності із ч.2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Оскільки ст. 908 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами ( статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то у суду першої інстанції не було правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які видані і зареєстровані у встановленому порядку, і не скасовані, не визнані нечинними та не зняті з державної реєстрації.

Норми пункту 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1 не передбачають обов’язкового укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення ( накладної), як і не передбачають винятку щодо зберігання вантажів у вагонах, які належать іншим країнам.

Пункт 7 Правил зберігання вантажів встановлює, що на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатись вантажі у вагонах і контейнерах. В цих випадках плата за зберігання визначається за вільними тарифами на умовах цієї окремої угоди.

Судами встановлено, що така угода на зберігання сторонами не укладалась.

Нарахування плати за користування вагонами не виключає одночасно і стягнення збору за зберігання вантажів у вагонах, про що у підпункті 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 прямо зазначено, що збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).

Пункт 42 Статуту залізниць України встановлює, що залізниця зобов’язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12 години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.

Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ої години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу.

Скасовуючи рішення господарського суду Херсонської області та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, Запорізький апеляційний господарський суд правильно застосував норми матеріального права.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.