Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2008 р. у справі №45/485-07 (суддя Калініченко Н.В.) в задоволенні позовних вимог щодо визнання дійсним договору оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р. відмовлено; в решті позовних вимог провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, СПД ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 р. у справі №45/485-07 (судді: Лакіза В.В., Камишева Л.М., Шепітько І.І.) апеляційну скаргу позивача задоволено частково: рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2008 р. у справі №45/485-07 скасовано частково; позовні вимоги задоволено частково: визнано дійсним договір оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р., укладений між СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_1; у позовних вимогах про визнання права власності на нежитлове приміщення підвалу 1-15, 20-23, І, ІІ в житловому будинку літ. А-5, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено; в решті рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2008 р. у справі №45/485-07 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 р. у справі №45/485-07, а рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2008 р. у справі №45/485-07 залишити в силі, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки: по-перше, відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України дійсним можна визнаний тільки такий договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, а договір оренди майна, укладений строком на 10 місяців, не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, у зв'язку з чим визнати його дійсним неможливо (а в гл. 58 Цивільного кодексу України (435-15) (найм (оренда)) таке поняття як договір оренди з правом викупу взагалі відсутнє); по-друге, позивач не надав доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору; по-третє, позивач просить визнати дійсним саме договір оренди з правом викупу, а визнання вказаного договору оренди за своєю юридичною природою договором купівлі-продажу не входить до компетенції суду, оскільки юридичну природу договору визначають тільки сторони при укладанні договору; по-четверте, господарським судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що спірні приміщення є сумісною власністю подружжя (відповідача та 3-ої особи), спір про розподіл яких з 2005 р. знаходиться в провадженні Московського райсуду м.Харкова; крім того, на спірні приміщення було накладено заборону щодо їх відчуження.

Позивач та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

20.04.2005 р. між СПДФО ОСОБА_1 (орендар) та СПДФО ОСОБА_2 (орендодавець) було укладено договір оренди майна з правом викупу, предметом якого є нежитлове приміщення підвалу №1-15, 20-23, І, ІІ в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 260,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

Вартість майна, що орендується, 230 170,0 грн. (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.п. 4.1, 5.1, 5.3 договору термін оренди складає 10 місяців із моменту прийняття майна, що орендується, за актом приймання; орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі у розмірі 23 017,0 грн. у термін до 10 числа кожного місяця, починаючи з дати фактичної передачі майна в оренду; орендар зобов'язаний протягом двох днів із моменту укладення даного договору перерахувати орендну плату за орендоване приміщення у розмірі 10 000,0 грн. авансом.

Пунктом 8 вказаного договору передбачено, що майно, яке орендується, переходить у власність орендаря (позивача), якщо він вніс орендодавцю (відповідачу) всю належну йому оренду плату з вартості зданого на визначений термін майна.

Вважаючи, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір містить ознаки договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу, у зв'язку з чим відносини сторін повинні регламентуватися нормами Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють купівлю-продаж, в т.ч. ст. 657 Цивільного кодексу України (яка передбачає обов'язковість нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору), СПДФО ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до СПДФО ОСОБА_2 про визнання дійсним договору оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р.; визнання за СПДФО ОСОБА_1 права власності н а нежитлові приміщення підвалу №1-15, 20-23, І, ІІ в житловому будинку літ. А-5", що розташований за адресою: Харківська обл., АДРЕСА_1; зобов'язання Першої Харківської державної нотаріальної контори внести інформацію про договір оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р. до Державного реєстру правочинів; зобов'язання Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за СПДФО ОСОБА_1 право власності на спірні нежитлові приміщення підвалу на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України з огляду на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

08.02.2008 р. позивач звернувся до господарського суду з заявою про відмову від позову в частини зобов'язання Першої Харківської державної нотаріальної контори внести інформацію про договір оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р. до Державного реєстру правочинів та зобов'язання Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за СПДФО ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення підвалу №1-15, 20-23, І, ІІ в житловому будинку літ. А-5", що розташований за адресою: Харківська обл., АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання дійсним договору оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р. та припиняючи провадження в решті позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, договір оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, який в силу ст. 657 Цивільного кодексу України підлягає нотаріальному посвідченню, а право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; по-друге, до правовідносин сторін не може бути застосовано ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не надано належних доказів виконання умов договору в частині здійснення розрахунків, а надані позивачем акти приймання-передачі грошових коштів суперечать вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) та Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (z0040-05) ; по-третє, відповідно до іпотечного договору від 24.06.2004 р. реєстровий №1104, предметом якого є спірні нежитлові приміщення, приватним нотаріусом Харківського міського районного округу ОСОБА_5 накладено заборону на відчуження вищезазначених нежитлових приміщень; по-четверте, за наявності цивільної справи у Московському районному суді м.Харкова за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_1, АБ "Факторіал-банк", КП "Харківське МіськБТІ", управління комунального майна та приватизації про розподіл сумісного майна подружжя, виділ частки в натурі та визнання права власності на спірні нежитлові приміщення, провадження у справі в частині позовних вимог позивача щодо визнання за СПД ФО ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення підвалу №№1-15, 20-23, І, ІІ в житловому будинку літ. А-5" загальною площею 260,3 кв.м за адресою: Харківська обл., АДРЕСА_1 підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Скасовуючи частково рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дійсним договору оренди майна з правом викупу від 20.04.2005 р., господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, договір оренди майна з правом викупу за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, у зв'язку з чим відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації; по-друге, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору і відбулося повне виконання зобов'язань за договором, а відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору, останній підлягає визнанню дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України; по-третє, оскільки позивач і відповідач є громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, спір, який виник з приводу виконання господарського договору, підлягає вирішенню в господарських судах, у зв'язку з чим господарський суд першої інстанції безпідставно припинив провадження у справі згідно з п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Господарські суди, обмежившись висновком про те, що договір оренди майна з правом викупу є договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, неповно з'ясували дійсну природу правовідносин між позивачем і відповідачем, не встановили який правочин сторони дійсно мали на увазі на момент вчинення правочину (укладання договору оренди майна з правом викупу), в т.ч. чи відповідало зовнішнє волевиявлення сторін їх внутрішній волі, чи не є договір оренди з правом викупу удаваною угодою.

Разом із тим, матеріали справи свідчать, що висновки господарських судів про те, що договір оренди майна з правом викупу за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, не тільки не заперечується ні позивачем, ні відповідачем, а й позовні вимоги про визнання договору оренди з правом викупу дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України ґрунтується саме на таких доводах.

Слід взяти до уваги, що правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ст. 235 Цивільного кодексу України).

Оскільки при вчиненні удаваного правочину його мету -приховати інший правочин бажають досягти обидві сторони, то й до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала їхня внутрішня воля, і який вони насправді вчинили.

Однак, господарськими судами вищенаведені обставини встановлені не були.

Що стосується застосування господарськими судами ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України як підстави для задоволення позову, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Дійшовши висновку, що до договору оренди майна з правом викупу необхідно застосувати норми Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють купівлю-продаж у зв'язку з тим, що вищевказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, господарські суди не встановили, чи домовилися сторони при вчиненні правочину щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу товару з відстроченням платежу, передбачених ст. 695 Цивільного кодексу України (ціна товару, порядок, строки і розміри платежів), що входить до предмету доказування у даній справі, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. - 111-5 та ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційного господарського суду підлягає частковому скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, п. 3 ст. - 111-9,- ст.ст. - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу гр.ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 р. у справі №45/485-07 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 р. та рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2008 р. у справі №45/485-07 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.