Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_2. -за дов. від 07.07.08;

від відповідача: Фомін Д.І. -за дов. від 23.01.08

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 29.10.08 №02-12.2/496, у зв'язку з відпусткою судді Швеця В.О., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" у жовтні 2007 року заявлений позов про примусове виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з приміщення загальною площею 284,40 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, кімнати 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що укладений між

Доповідач: Добролюбова Т.В.

сторонами договір оренди від 01.09.03 №48, розірваний позивачем в визначеному статтею 782 Цивільного кодексу України порядку з 20.07.07 через несплату підприємцем орендної плати більш ніж за три місяці. Підприємцем орендовані приміщення не звільнені, тому позивач вимагав примусового виселення відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.07, ухваленим суддею Сіваковою В.В., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції визнав договір оренди спірних приміщень розірваним з 20.07.07 у порядку встановленому статтею 782 Цивільного кодексу України. Суд встановив, що відповідач не сплачував орендну плату з 01.01.07 до 01.07.07, тому дійшов висновку про підставність вимог позивача. Судове рішення обґрунтоване приписами статті 193 Господарського кодексу України, статті 629, пунктом 5 статті 762, пунктом 1 статті 530, статті 782 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Губенко Н.М. -головуючого, Барицької Т.Л., Ропій Л.М., постановою від 19.02.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Підприємець ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, з урахуванням змін заявлених в судовому засіданні, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи просить скерувати на новий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на неврахування судами того, що договором оренди від 01.09.03 не передбачена одностороння відмова від договору, тому вважає відсутніми підстави для звільнення приміщень. Заявник наголошує на тому, що договір оренди передбачає порядок його розірвання лише за рішенням суду. На думку скаржника, судами невірно застосовані положення статей 653, 782, 785 Цивільного кодексу України та не застосовані приписи частини 3 статті 6, частини 1 статті 651 вказаного Кодексу та статті 188 Господарського кодексу України. У судовому засіданні представник доповнив касаційну скаргу доводами про те, що власник спірного приміщення, не залучений до справи.

Від Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому підприємець просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.09.03 Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" -орендодавцем укладено з Підприємцем ОСОБА_1-орендарем, договір оренди №48 нежитлового приміщення. За умовами цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування приміщення, розташоване в АДРЕСА_1, кімнати 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, загальною площею 284,40 кв.м під комп'ютерний клуб. Пунктом 10.1 договору сторони визначили строк його дії до 01.09.04. Додатковою угодою від 01.09.04 до договору оренди продовжено строк дії договору з 01.09.04 до моменту оформлення договору у Регіональному відділенні Фонду державного майна України у місті Києві. Предметом спору є вимога Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про примусове виселення відповідача з приміщення. Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги дійшли висновку про обґрунтованість розірвання позивачем договору оренди у відповідності до статті 782 Цивільного кодексу України, відтак і підставність звернення позивача з вимогою про виселення. Проте, такий висновок колегія суддів визнає передчасним. Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Статтею 761 Цивільного кодексу України унормовано, що право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено орендодавців державного та комунального майна, зокрема, орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук. Державні підприємства можуть бути орендодавцями лише щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 м на одне підприємство. Подібна норма також міститься у частині 1 статті 287 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, де також вказано, що орендодавцем нерухомого майна, яке перебуває у державній власності, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Згідно з частиною 2 пункту 4 Розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Між тим, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги не з'ясували питання, пов'язане з визначенням форми власності орендованого майна. Не досліджувались судами і повноваження Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" щодо цього майна, в той час як це є суттєвим для вирішення спору по суті та зачіпає права власника майна, оскільки передача в оренду це форма розпорядження річчю, що в свою чергу є елементом права власності. При цьому, не встановлення судами цих обставин, унеможливлює висновок про право Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" на звернення до суду з позовом про виселення, адже право на такий позов має саме власник об'єкта оренди або особа уповноважена на укладення договору оренди.

Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9,-- 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.08 у справі №3/444 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.07 у цій справі скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.