Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У лютому 2007 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплектної трансформаторної підстанції № 54 від 13.01.2003 року у зв’язку з невідповідністю вимогам закону, оскільки спірну угоду було укладено без дозволу органу приватизації та в суперечності з встановленими цілями його діяльності та відсутності істотної умови договору купівлі-продажу ціни предмету продажу.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив застосувати реституцію.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2008 року в позові відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та позов задовольнити.

Відзиви на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір від 13.01.2003 року за умовами якого позивач продає, а відповідач купує трансформаторну підстанцію № 54 (250 квА).

За актом передачі від 13.01.2003 року продавець передав, а покупець прийняв КТП-250 № 54.

Відповідно до ч.1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковим для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, суди попередніх інстанцій, в порушення зазначеної норми процесуального права, не виконали вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 13.02.2008 року, якою були скасовані судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, обґрунтувавши відмову в задоволені позову по суті, як недоведеністю, так і пропуском строку позовної давності без поважних причин, суди обох інстанцій дійшли суперечливих висновків, одночасне застосування яких виключається.

У той же час, у випадку коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України,Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Димерське спецавтопідприємство-1006" задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року та рішення господарського суду Київської області від 12.05.2008 року скасувати, і справу № 10/064-07 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.