Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління Ощадбанку (надалі Ощадбанк) звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області (надалі Управління) про стягнення заборгованості в розмірі 32 900,99 грн. за укладеним між сторонами договором оренди частини будинку площею 1049,3 м.кв., розташованого за адресою м. Львів, вул. Стрільців, 9.

Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області подало зустрічний позов про визнання вищезазначеного договору оренди частково недійсним.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.08.2007 року (суддя Березяк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного Доповідач: Шаргало В.І.

господарського суду від 18.12.2007 року (судді: Процик Т.С., Галушко Н.А., Юрченко Я.О.), первісний позов задоволено, з Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області на користь Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління Ощадбанку стягнуто 32900,99 грн. заборгованості та відповідні судові витрати. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В частині задоволення позову судові рішення мотивовані посиланням на норми ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України; в частині відмови в задоволенні зустрічного позову –зокрема, посиланням на рішення господарського суду Львівської області від 10.05.2007року у справі №1/3-22/5, яким встановлено обставини щодо відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним.

Головне Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, а Заступник прокурора Львівської області вніс касаційне подання, в яких управління просить скасувати вищезазначені рішення та постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, а прокурор просить направити справу на новий розгляд. Вимоги касаційної скарги та касаційного подання мотивовані посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 287 Господарського кодексу України, вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , п.3 ст. 12 Закону України "Про плату за землю", ст. 51 Бюджетного кодексу України. Крім того, Головне Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області звертає увагу касаційної інстанції на те, що орендоване за договором майно є державною власністю і орендодавцем цього майна повинно був бути Фонд державного майна України, а не позивач за первісним позовом, однак Фонд не був залучений до участі у справі, разом з тим кошти з бюджету на покриття передбачених спірним договором витрат Управлінню не виділялись.

У відзиві на касаційну скаргу та подання позивач просить оскаржену постанову залишити без змін як законну та обгрунтовану.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційні скарга та подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2003року між Ощадбанком (Орендодавець) та Управлінням Міністерства внутрішніх справ у Львівській області (Орендар) укладений договір оренди частини будинку по вул. Січових стрільців, 9. Відповідно до п. 1 цього договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину будинку за вказаною адресою площею 1049, кв.м. Будинок знаходиться на балансі Орендодавця.

Пунктом 3.1 договору визначений розмір щорічної орендної плати –1грн.

За умовами пунктів 5.2 та 5.8 договору Орендар зобов'язався в повному обсязі сплачувати орендну плату та відшкодовувати Орендодавцеві витрати пов'язані з утриманням орендованого майна, а саме: земельний податок та амортизаційні нарахування в сумі 1057,81 грн. щомісячно, в тому числі ПДВ щомісячно.

Договір укладений строком на 3 роки та діє з 28.11.2003 по 28.11.2006 року.

Орендоване майно використовувалось Управлінням для розміщення клубу міліції та редакції газети "Міліцейський кур'єр".

Управління свої зобов'язання щодо внесення визначених договором платежів не виконало, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 32900,99 грн., яку відповідач за первісним позовом не заперечує. Однак, Управління відмовляється оплачувати борг, оскільки на його думку передбачене договором відшкодування витрат пов'язаних з утриманням майна суперечить положенням закону, зокрема ст.ст. 7, 51 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про державний бюджет", Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , тому укладений між сторонами договір оренди повинен бути визнаний недійсним у цій частині.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.05.2007 року у справі №1/3-22/5 в позові Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області до Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління Ощадбанку, третя особа Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання недійсним договору оренди від 28.11.2003 р. відмовлено з тих підстав, що Управлінням не доведено невідповідність спірного договору вимогам законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на норми наведеного законодавства та встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи щодо наявності заборгованості за встановленими у договорі платежами, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги Ощадбанку.

При цьому судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що названі платежі є саме відшкодуванням витрат, понесених Орендодавцем у зв'язку з утриманням приміщення, тобто Орендар відшкодовує Орендодавцю ці витрати, а не сплачує земельний податок та амортизаційні відрахування (як стверджує Управління).

Щодо посилань Управління на відсутність передбачених бюджетом асигнувань на оплату визначених договором платежів, то суди попередніх інстанцій з урахуванням норм ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та обставин, встановлених в рішенні господарського суду Львівської області від 10.05.2007 року у справі №1/3-22/5, надали належну оцінку цим доводам, з якою погоджується і суд касаційної інстанції. Разом з тим, з огляду на встановлені в вищезазначеному судовому рішенні обставини, господарські суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні зустрічного позову.

В силу вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області та касаційне подання Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2007р. у справі №1/861-3/73 залишити без змін.