Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення з нього 176480,00грн. заборгованості за виконані роботи на підставі статей 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 174, 179, 193 Господарського кодексу України; згідно позову заборгованість являє собою залишок неоплачених платіжних вимоги, в яких було включено додатково до ціни договору суму податку на додану вартість, вказаний податок і не був оплачений відповідачем.

Відповідач відхилив позов повністю, вказавши, що ним здійснено оплату відповідно до погодженої з позивачем ціни договору, зміна якої не допускається за статтею 632 Цивільного кодексу України; в структурі узгодженої ціни відсутній податок на додану вартість, як такий, що не нараховувався на той час згідно з приписами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Також відповідач зазначив, що дана ціна узгоджена позивачем також з Генеральним замовником, а у відповідача відсутні повноваження щодо наступного перегляду затвердженої ціни.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.08р. (суддя Чередко А.Є.) у позові відмовлено; судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо повного виконання відповідачем грошових зобов'язань відповідно до узгодженої сторонами ціни; статтями 11, 14, 509, 525, 526, 632, 843, 844, 887, 889 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 193 Господарського кодексу України, що визначають підстави виникнення зобов'язань, порядок їх виконання та підстави припинення, в тому числі й у правовідносинах за договором підряду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.2008р. (судді: Кузнецова І.Л., Верхогляд Т.А., Чимбар Л.О.) рішення місцевого господарського суду було залишено без змін з мотивів його відповідності фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що не спростовують висновків місцевого суду; зокрема, доводи скаржника в частині посилання на внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) судом відхилено з огляду на те, що вони не можуть в односторонньому порядку змінювати умови договору.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.

При цьому скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, односторонній розгляд справи судом, який не виконав вимог про всебічну та об'єктивну оцінку всіх обставин справи в їх сукупності, а також порушив та неправильно витлумачив статті 174, 179, 193 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 843, 844, 889 Цивільного кодексу України, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Посилаючись на підпункт 7.3.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", скаржник вважає, що на момент виникнення у нього податкових зобов'язань за приписами даного положення законодавства (надходження коштів на його рахунок) відповідач був позбавлений пільгового оподаткування та був зобов'язаний провести оплату з додатковим нарахуванням податку на додану вартість (пункт 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач у письмовому відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні відхилив її доводи повністю, зазначивши про законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність у відповідача невиконаного грошового зобов'язання, з врахуванням оподаткування здійснених ними операцій податком на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.08.2002р. сторонами було укладено договір № 907, відповідно до умов якого відповідач (замовник) доручає, а позивач (виконавець) приймає на себе зобовязання виконання роботи: розробка проектної і робочої документації, монтаж термовакуумної камери та виготовлення для неї нестандартного обладнання та комунікацій, закупівля агрегатів та комплектуючих. Виготовлення та монтаж основних агрегатів нестандартного обладнання по узгодженому переліку, що є науково-технічною продукцією за договором. Джерелом фінансування робіт за договором є Державний бюджет України.

Відповідно до актів здачі-приймання науково-технічної продукції № 3 від 30.12.2004р. (етап 2) на суму 586834,00грн. та № 4 від 08.12.2004р. (етап 4) на суму 295566,00грн. позивач узгодив з відповідачем Протоколи узгодження цін на науково-технічну продукцію від 01.09.2004р. та 23.12.2004р.; до кожного з протоколів додана структура фактичної ціни з розшифровками статей витрат по найменуванням. Погодження ціни у даних протоколах позивач здійснив також з Дніпропетровським представництвом Генерального замовника –Національного космічного агентства України.

Судами встановлено, що в структурі ціни відсутній податок на додану вартість, оскільки згідно з підпунктом 5.1.22 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції за станом на час укладення договору та підписання робіт звільнялися від оподаткування податком на додану вартість операції з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач повністю сплатив вартість виконаних позивачем науково-технічних робіт, виходячи з вартості, визначеної у Протоколах погодження ціни на науково-технічну продукцію та актах здачі-приймання науково-технічної продукції № 3 та № 4 від 08.12.04р.

Позивач виставив до оплати платіжні вимоги № 529013 від 30.06.2005р. та № 529035 від 13.12.2005р., сума за якими є більшою за ціну в протоколах узгодження ціни на 176480,00грн., та, за твердженням позивача, є податком на додану вартість, нарахованим на узгоджену сторонами вартість робіт.

Відмовляючи у стягненні даної суми, суди виходили з того, що збільшення обумовленої сторонами ціни договору може здійснюватися лише за наявності обопільної згоди нарахування.

За статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з положень чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).

Відтак наявність чи відсутність підстав для сплати податку на додану вартість не може ставитися в залежність від будь-якої домовленості чи згоди сторін договору.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон). За статтею 3 Закону до об'єкту оподаткування відносяться, зокрема, операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України (підпункт 3.1.1 пункту 3.1). Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Правило про те, що продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість, міститься також у пункті 7.1 статті 7 Закону.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити окремими рядками, зокрема, ціну поставки без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. У разі звільнення від оподаткування у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; її оригінал надається покупцю.

Таким чином, судам належало на підставі належних та допустимих доказів встановити, чи виникло податкове зобовязання по сплаті податку на додану вартість за цими операціями в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а в разі виникнення такого зобовязання та його належного документального відображення з'ясувати, чи передбачено чинним законодавством можливість відповідачу, як покупцю робіт за договором, не сплачувати продавцю цих робіт, нараховану ним суму податку на додану вартість, та чи можливе обумовлення такої можливості за згодою сторін у договорі.

Натомість суди обумовили відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового зобовязання, пов'язаного з донарахуванням податку на додану вартість на ціну товару, тим, що таке донарахування та відшкодування його покупцем має здійснюватися за обопільною згодою сторін в межах їх цивільних правовідносин.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не проаналізували належним чином зобов’язальні правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та не застосували приписи чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини. Відтак їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова не відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.08р. у справі № 25/28-08 господарського суду Дніпропетровської області та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2008р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.