Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Новоукраїнської районної ради з позовом про визнання за Новоукраїнською районною радою права власності на адміністративну будівлю, розташовану за адресою м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 180 (168); 20.03.2008р. прокурор уточнив позовні вимоги та просив визнати, що адміністративна будівля площею 526,14 кв.м., розміщена за адресою м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 168, є спільною власністю територіальних громад міста і сіл Новоукраїнського району Кіровоградської області, управління якою здійснює Новоукраїнська районна рада.

Позовну заяву вмотивовано пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , за яким з набранням чинності вказаним Законом майно, яке до прийняття Конституції України (254к/96-ВР) у встановленому порядку передане до комунальної власності району, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст; управління таким майном за частиною 1 статті 42 Конституції України здійснює районна рада.

Відповідач не виклав власну позицію щодо позовних вимог, в зв'язку з чим розгляд справи здійснювався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.03.2008р. (суддя Шевчук О.Б.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано, що адміністративна будівля площею 526,14кв.м., яка розташована за адресою: м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 168, є спільною власністю територіальних громад міста і сіл Новоукраїнського району Кіровоградської області, управління якою здійснює Новоукраїнська районна рада; з відповідача у доход державного бюджету України стягнуто 203грн. судових витрат.

Рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо перебування спірної будівлі у переліку майна, яке у встановленому порядку було передано у власність районів області, статусом об'єктів комунальної власності територіальних громад району як таких, що є спільною комунальною власністю територіальних громад міста і сіл району та управління якими здійснює районна рада відповідно до статей 140 та 142 Конституції України, статей 10, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2008р. (судді: Лотоцька Л.О. –головуючий, Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотиві його законності та обґрунтованості.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив відхилив доводи апеляційної скарги, зазначивши, що вони не спростовують оскарженого судового рішення та не ґрунтуються на законодавстві, за яким здійснювався розподіл об'єктів комунальної власності між суб'єктами права комунальної власності.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд неправильно застосував постанову Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991р. (311-91-п) , оскільки спірне майно перебувало у комунальній власності міста з 1977р., всупереч статті 105 Господарського процесуального кодексу України не надав правової оцінки акту введення в експлуатацію від 30.11.1977р., який визначає замовником будівництва дитячий садок № 2, який є філією міської ради; позивач своїми діями порушує законодавство України про власність та місцеве самоврядування.

Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору є адміністративна будівля, розташована за адресою м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 180 (після зміни нумерації 168), площею 526,14кв.м. Вказана адміністративна будівля є будівлею колишньої загальноосвітньої школи № 2, що підтверджується садибним планом 1972 року. Відповідно до акту введення в експлуатацію від 30.11.1977р. школа була реконструйована під дошкільний навчальний заклад (дитсадок) на 75 місць.

З довідки фінансового управління Новоукраїнської державної адміністрації від 04.12.2006р. вбачається, що станом на 1985 рік заклади освіти, позашкільні заклади, дитячі дошкільні заклади міста мали статус державних установ та фінансувалися з державного бюджету України через уповноважений орган - відділ освіти виконавчого комітету Новоукраїнської районної ради.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.01.1992р. виконавчим комітетом Кіровоградської обласної ради народних депутатів прийнято рішення № 18 "Про розмежування майна області", яким затверджено перелік майна, що передається до комунальної власності, в тому числі у власність районів області; вказаний перелік включає в себе заклади народної освіти, в тому числі дошкільні та загальноосвітні заклади.

Також 02.03.1992р. виконавчим комітетом Новоукраїнської районної ради народних депутатів прийнято рішення № 82 "Про розмежування майна району", яким затверджено Перелік майна, що передається до комунальної власності райвиконкому; до даного переліку включено школи та дитсадки району, а відтак і спірна будівля.

15.10.1992р. рішенням Новоукраїнської районної ради народних депутатів № 123 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальних громад району, які на той час передавалися в управління Новоукраїнській районній державній адміністрації, до якого також включено майнові комплекси закладів народної освіти, до яких належить і спірна будівля.

За результатами інвентаризації комунального майна в 1998 році (рішення районної ради № 48 від 28.10.1998р., в 2000р. (рішення районної ради № 154 від 19.04.2000р.), в 2006р. (рішення районної ради № 87 від 20.12.2006р.) спірний об'єкт нерухомості рахується як об'єкт спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району, управління яким здійснює районна рада; з витягу з рішення від 24.06.2004р. № 133 Новоукраїнської міської ради також вбачається статус спірного майна як об'єкта комунальної власності територіальних громад міста і сіл району.

На підставі вищевказаних обставин, встановлених судами згідно належних та допустимих доказів, досліджених у судовому засіданні та наявних у матеріалах справи, господарські суди дійшли висновку що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано набуття права спільної власності на спірну будівлю на підставах, що передбачені законом, територіальними громадами сіл, селищ та містом Новоукраїнського району; вказане право власності підлягає захисту відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України у разі його невизнання або оспорювання іншою особою, а інтереси територіальних громад у такому випадку в силу приписів чинного законодавства представляє районна рада.

Судова колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Законодавчі акти, що були чинні на момент прийняття спірного майна в експлуатацію в 1977 році за результатами реконструкції, не передбачали права комунальної власності, відтак факт прийняття спірної будівлі в експлуатацію на виконання замовлення дитячого садка (державної установи за довідкою фінансового управління Новоукраїнської державної адміністрації від 04.12.2006р.) є підставою для виникнення щодо неї у 1977 році права державної власності.

Статтею 7 Закону Української РСР "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування" від 07.12.1990р. (втратив чинність у 1997 році) було передбачено поняття комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та визначено підстави її набуття –до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.

Статтею 35 Закону України "Про власність" визначено перелік об'єктів, які відносяться до об'єктів права комунальної власності, в тому числі заклади народної освіти, водночас статтею 32 вказаного Закону визначено, що суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 05.11.1991р. № 311 (311-91-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю).

Суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що як і чинним Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , так і законодавством, яке було чинним на час виникнення правових конструкцій права комунальної власності в Україні, суб'єктів та об'єктів цього права, передбачалися правові підстави набуття права комунальної власності відповідними суб'єктами.

Відтак судами досліджено документальні докази, які відповідають принципам належності та допустимості при визначенні наявності чи відсутності підстав набуття права комунальної власності; касаційна скарга не містить жодних доводів у спростування законності висновків судів попередніх інстанцій та правомірності прийняття судами актів органів місцевого самоврядування, за якими здійснювалося розмежування об'єктів права комунальної власності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами акта за 1977 рік не стосуються даного спору, оскільки жодна зі сторін у даному спорі не спростовує статус спірної будівлі як державного майна станом на 1977 рік; водночас скаржник не навів жодного доказу в підтвердження виникнення у нього речових прав щодо спірного в результаті розмежування комунальної власності між адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували підстави виникнення права власності, та правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства; доводи стосовно неповноти дослідження обставин справи фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами апеляційної та першої інстанції та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження; отже, підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7, пунктом 1 частини 1 статті 111-9, статті 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу Новоукраїнської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2008р. у справі № 9/24 господарського суду Кіровоградської області та рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.03.2008р. залишити без змін.