Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянув касаційні скарги

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державне комунальне підприємство "Енергодарське БТІ"

У справі взяли участь представники сторін:

від позивача: Ващилин О.В. паспорт СА 314163 виданий 11.11.96, Перловський Л.О., довір. від 26.09.06

від відповідачів:

1.Енергодарської міської ради: Дьяченко В.В., довір. від 17.03.08 №02-20/0937

2.Виконавчого комітету Енергодарської міської ради: не з'явились

3-ої особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.05.2008 (суддя Т. Алейникова), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 08.07.2008 (судді: В. Хуторной, В. Кігітіна, Л. Яценко), позовні вимоги задоволено.

Спірні об’єкти визнані судом об’єктами нерухомого майна, право власності на які визнані за приватним підприємцем Ващиліним О.В. Також за Ващиліним О.В. визнано право власності на мобільні торгівельні точки. В позові до відповідача-2 відмовлено. Суд дійшов висновку про правомірність створення майна позивачем.

До касаційної інстанції надійшло дві скарги. Енергодарська міська рада та Енергодарське бюро технічної інвентаризації просять скасувати прийняті у справі судові рішення, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скарги мотивовані тим, що висновки судів не грунтуються на матеріалах справи і прийняті з порушенням норм матеріального права. Рішенням міської ради № 5 від 29.06.1998 позивачу була надана в оренду земельна ділянка під розташування міні-ринку в м. Енергодар в районі магазину № 14. Дозволу на будівництво або розміщення будь-яких приміщень, споруд на виконання зазначеного рішення Ващиліну не надавалось. Об’єкти збудовані самовільно, без проекту. Проект судом не досліджувався. Об’єкти збудовані без дозволу і проекту є самовільним будівництвом, але суди не застосовували до виникших правовідносин ст. 376 ЦК України.

Судові рішення прийняті без врахування вимог ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", згідно яких заборонена експлуатація збудованих споруд без введення в експлуатацію; без врахування положень ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" де зазначено, що орендар, як тимчасовий землекористувач, має право споруджувати житлові будинки, будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

Рішення судів не відповідають вимогам ст. ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки винесені по неналежним доказам і без повного з’ясування обставин, що мають значення для справи. Судами не з’ясовано, що на той час для здійснення підприємницької діяльності існував порядок розміщення малих архітектурних форм, які встановлювалися тимчасово на термін дії договору оренди землі. Тимчасові будівлі та споруди, не пов’язані фундаментом із землею, не підлягають реєстрації. Ващилін користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів: договір оренди землі з міською радою не укладено та не зареєстровано. Рішення судів не відповідають вимогам ст. ст. 331, 376 ЦК України: суди взагалі не з’ясовували обставини, які повинні були дослідити, виходячи з вимог цих статей.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно ч.4 ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територі1" від 20.04.2000 № 1699-ІІІ рішення про відведення земельної ділянки є дозволом на будівництво.

Спірні об’єкти створені позивачем особисто.

Договір оренди землі від 01.07.2005 укладений позивачем та відповідачем 1 поновлено судом на той самий строк та на тих самих умовах рішенням суду від 01.11.2007 у справі № 20/483д/07-9/605д/07. По умовам договору земля передана позивачу для розміщення ринку.

На час прийняття ринку в експлуатацію ці правовідносини регулювались ДБН А.31-3-94, який носив рекомендований характер.

Правомірність створення майна позивачем підтверджуються рішенням позивача про надання землі в оренду під розміщення міні-ринку; договорами оренди землі; погодженим проектом забудови спірної земельної ділянки; актом державної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкта до експлуатації.

Відповідач не довів факту ухилення позивача від затвердженого проекту забудови.

Суди не взяли до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що побудовані об’єкти є некапітальним будівництвом, а також доводи відповідачів, що ці об’єкти не відносяться до об’єктів нерухомого майна, а є тимчасовими спорудами.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі та інші будівлі і споруди…

Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельній ділянці, що належить їм на праві користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво - подати письмову заяву про надання дозволу. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт затверджено наказом Державного комітету будівництво та зареєстровано в Мінюсті України 25.12.2000 № 945/5166.

Судами не з’ясовано чи отримував позивач зазначений дозвіл на будівництво об’єкту міста.

Суди попередніх інстанцій також не звернули уваги на Висновок Управління містобудування та архітектури (т.1, арк. 67, 140, 141) де зазначено, що споруди позивача побудовано самовільно, що проектна документація управлінням не розглядалась і не погоджувалась. Будівництво здійснено в охоронній зоні електричних мереж з порушенням вимог державних будівельних норм (ДБН) і небезпечно для життя та здоров’я громадян (арк. 155, том.1).

Заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про відсутність у справі і дослідження судами Проекту будівництва спірного ринку. Замість Проекту у справі ксерокопія одного листа Робочого проекту міні-ринку по вул. Козацькій, датованого 2000 роком.

Відповідно ст. 376 ЦК України будь-який відступ від проекту або будівництво без дозволу вважається самочинним будівництвом.

Суди попередніх інстанцій не з’ясували розміщення яких за своїми характеристиками будівель узгодили відповідні служби і які були побудовані.

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації відповідно ст. 331 ЦК України, то відмова в прийнятті будинку в експлуатацію свідчить про порушення норм забудови, що також дорівнюється самочинному будівництву.

Суди не надали належної юридичної оцінки Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкта до експлуатації від 25.06.1998 (проект від 2000р.). Замість акту у справі ксерокопія належним чином не завірена. В ксерокопіях відсутня назва проектувальника, не вказаний номер та дата дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт, назва органу Держархбудконтролю, різні адреси ринку (том.1, арк. 16).

Відповідно п.16 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮ України 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованого в МЮ 18.02.2002 № 157/6445 (z0157-02) , реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку; не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов’язані фундаментом з землею. В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суди попередніх інстанцій не з’ясували чи була у позивача правова підстава для будівництва спірних споруд, чи надавався позивачу дозвіл на будівництво, чи підпадають споруджені об’єкти під статус нерухомого майна, чи прийняті вони в експлуатацію державною технічною комісією. Не врахували, що відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта оцінюється судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути у рішенні мотивованим. У випадках недостатньої якості чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу (ст. 42 ГПК України).

Крім цього слід зазначити, що згідно з п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, реєстрацію прав власності здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ). Тобто, БТІ здійснює лише реєстрацію прав власності, що ставить під сумнів його можливість бути відповідачем щодо вимог позивача.

Колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута без застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а саме: Законів України: "Про планування і забудову територій" (1699-14) , "Про основи містобудування" (2780-12) , Положення про надання дозволу на виконання будівельних робіт,ст.ст. 333, 376 ЦК України; неправильним застосуванням Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи, наданим доказам.

Судами попередніх інстанцій порушені вимоги ст. ст. 34, 36, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; також вимог, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суди не скористалися своїм правом і обов’язком (ст. 38 ГПК України) щодо витребування від організацій незалежно від їх участі у справі документів, необхідних для вирішення спору.

Відповідно ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України, судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5 –111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційні скарги Енергодарських міської ради та БТІ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 28.05.2008 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.07.2008 у справі № 9/230/08-10/350/08 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.