3/15-156 Про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном - 28.10.2008 Прийняття

Комунальне підприємство сфери послуг "Чайка" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Джеміні" і просило суд зобов'язати останнє передати позивачу приміщення, надані в оренду відповідно до договору оренди б/н від 20.05.2001р., перелік якого визначено в додатку №1 до вказаного договору.

Позовні вимоги обґрунтовані закінченням дії договору оренди від 20.05.2001р. окремого приміщення, укладеного між сторонами.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається, зокрема, на неотримання ним повідомлення від позивача про припинення дії договору, а відтак договір є таким, що автоматично пролонгований на один рік.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.02.2008р. (суддя Турецький І.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2008р. (головуючий, суддя Гнатюк Г.М., судді Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.), у задоволені позову відмовлено.

Вказані рішення та постава мотивовані ненаданням позивачем належних доказів того, що він у встановленому договором оренди порядку, належним чином повідомив відповідача про небажання продовжувати договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 83,29 кв.м. Таким чином, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що укладений між сторонами договір оренди автоматично продовжив свою дію на один рік, на тих же умовах. Оскільки позивач не заявив позовних вимог про дострокове розірвання договору, підстав для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном немає.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено договір оренди окремого приміщення від 20.05.2001р., за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає у тимчасове володіння приміщення масажних кабінетів та перукарні на другому поверсі будинку, в якому знаходяться приміщення, що орендуються за адресою: м.Тернопіль, вул.Глибока,18, загальною площею 83,29 кв.м.

Пунктом 4.1 договору встановлено термін оренди приміщення, - з 21.05.2001р. по 31.12.2002р.

Відповідно до п.4.2. договору, якщо жодна сторона в термін 1 місяць до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на термін 1 рік.

Пунктами 8.1., 8.2. договору встановлено, що після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 30 днів з моменту закінчення терміну оренди за актом передачі. Протягом терміну за п.8.1. договору орендар зобов'язаний залишити приміщення, що орендується, та підготувати його до передачі орендодавцю.

В силу п.4 ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в якості доказів виконання ним умов пункту 4.2. договору та названих правових норм, надав суду першої інстанції лист від 30.11.2007р. №189/1, в якому йдеться про небажання позивача продовжувати дію договору оренди (а.с.12), також з аналогічним змістом лист від 10.12.07 №193/01 з поштовою квитанцією про його направлення відповідачу (а.с.44-45) та лист від 04.01.08 №5/1 з копіями поштової квитанції та описом вкладення про його надіслання (а.с.14-15).

Відхиливши як неналежний доказ повідомлення відповідача про закінчення дії договору та відсутність у позивача наміру здавати вказані приміщення будь-кому в оренду, так як воно потрібно для власних потреб, а саме лист 30.11.2007р. №189/1, суд першої інстанції безпідставно не дав правової оцінки іншим листам позивача, наведеним вище.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, господарський суд повинен створювати сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Згідно ст. 38 ГПК України, суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Отже, прийняті судові акти повинні бути законними і обґрунтованими.

Між тим, судами двох інстанцій не використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі. Надана ними правова оцінка щодо продовження між сторонами орендних правовідносин, не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції проігнорував та не дав оцінки наданим позивачем іншим доказам у підтвердження отримання відповідачем листа, надісланому йому до закінчення терміну дії договору. Зокрема, лист Тернопільського поштамту –ЦПЗ №1 №05-01-249 від 26.05.2008р. де зазначено, що за період з 30.11.2007 по 05.12.2007 і з 10.12.2007 по 21.12.2007 на адресу відповідача поступив рекомендований лист із Тернополя і вручений 21.12.2007р. Парію М.І., який, як свідчать матеріали справи, є директором товариства відповідача (а.с.104). Не надано будь-якої оцінки нотаріально завіреній заяві Джуринського О.П., в якій останній стверджує про передачу орендарем особисто Парію М.І. листа за вих. №189/1 від 30.11.20007р. (а.с.105).

За таких обставин, колегія суддів не може погодитись з висновком судів двох інстанцій про автоматичну пролонгацію договору оренди на один рік через неповідомлення позивачем належним чином відповідача про припинення дії договору оренди, оскільки такий висновок спростовується наявними у справі доказами, яким суди двох інстанцій безпідставно не дали належної правової оцінки.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій неповно та не всебічно дослідили обставини справи, дали їм неналежну правову оцінку й ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав вважати оскаржувані рішення та постанову законними та обґрунтованими немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства сфери послуг "Чайка" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 21.02.2008р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2008р. у справі №3/15-156 скасувати.