Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні 24.12.2008 р. оголошувалась перерва

В червні 2008 р. Підприємство звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Управління та Бюро та просило: визнати дійсним Договір від 29.03.2006 р. № 14/03-06/2КСз2 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 20.03.2006 р. № 14/03-06/1КСз2 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 40 (надалі – Договір); визнати за Підприємством право власності на нерухоме майно, розташоване на території військового містечка № 40; зобов'язати Бюро здійснити державну реєстрацію права власності за Підприємством на зазначене нерухоме майно.

Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України проти задоволення позову не заперечувало.

Рішенням господарського суду АР Крим від 31.07.2008 р. (суддя Жукова А.І.) позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням, Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення скасувати, в позові відмовити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 24.12.2008 р., в зв'язку з усним клопотанням представника позивача, оголошувалась перерва до 26.12.2008 р. для підготовки повного тексту постанови. Сторони належним чином повідомлені про час і місце наступного судового засідання (а.с. 254 на звороті та телеграми ВГСУ).

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що за умовами Договору майно, що підлягало відчуженню, розташоване на території військового містечка № 40, отже зазначене майно, відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України", є військовим.

Згідно вимог ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Згідно п. 3 Положення про порядок реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1919 (1919-2000-п) повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Отже, військове майно може бути предметом пайової участі учасника договірних відносин лише за умови прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення. Рішення про відчуження військового майна, яке є предметом спірного договору не приймалось, а тому вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому, ніж передбачено законодавством порядку, не може породжувати правових наслідків.

З огляду на вищезазначене висновок місцевого господарського суду щодо права позивача на військове майно є безпідставним.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржуване рішення господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а в силу п. 2 ст. 111-9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення.

Враховуючи, що господарським судом першої інстанції в рішенні обставини справи встановлені, але їм надана неналежна юридична оцінка, Вищий господарський суд України вбачає за можливе прийняти нове рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України, суд

Касаційне подання Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України задовольнити.

Рішення господарського суду АР Крим від 31.07.2008 р. у справі № 2-13/8128-2008 скасувати.

В позові відмовити.