32/5 Про визнання недійсним договору міни нерухомого майна укладеного під впливом обману - 25.12.2008 Прийняття

В січні 2008 року військовий прокурор Євпаторійського гарнізону в інтересах держави в особі Установи 28 управління начальника робіт пред’явив в суді позов до Міністерства оборони України про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна (незавершеного будівництва збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137 мкр. 63, корпус 14) на житло для військовослужбовців і членів їх сімей як укладеного під впливом обману, 27 листопада 2003 року.

Понудити відповідача повернути отримане по договору майно, а у разі неможливості його повернення –відшкодувати його вартість в розмірі 1244236, 76 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що згідно актів прийому-передачі № 1, 2, 3 від 28.11.2003року на виконання умов договору військовою частиною А 2677 було передано Міністерству України вісім квартир загальною площею 362,34 кв.м. вартістю 614637,12 грн., а Міністерство оборони України згідно акту прийому-передачі б/н від 28.11.2003 року передало військовій частині А 2677 незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-квартирного житлового будинку загальною площею 1920 кв.м. в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137 мкр. 63, корпус 14 загальною вартістю 614637, 12 грн.

31.03.2004 року командир військової частини звернувся до Миколаївської міської ради з заявою про проведення технічної інвентаризації і видачі свідоцтва про право власності на незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137.

20.04.2004 року Миколаївським бюро технічної інвентаризації було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності у зв’язку з тим, що власником незавершеного будівництва є інші юридичні особи.

Таким чином, Міністерство оборони ввело в оману військову частину при укладенні договору міни від 27.11.2003 року щодо його права власності на незавершене будівництво.

На підставі ст. ст. 216, 230, 526 Цивільного кодексу України прокурор просив задовольнити його вимоги.

Установа 28 Управління начальника робіт є правонаступником військової частини А 2677.

В березні 2008 року військовий прокурор Євпаторійського гарнізону уточнив позовні вимоги і просив також стягнути на користь позивача пеню у сумі 4490120,52 грн. за порушення терміну виконання зобов’язання за договором міни від 27.11.2002 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.06.23008 (суддя Хрипун О.О.) позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір міни № 2 від 27.11.2003 року нерухомого майна (незавершене будівництво збудовано-прибудовних приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137, мкр. 63, корп.14) на житло для військовослужбовців, укладений між Міністерством оборони України та військовою частиною А 2677.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Установи 28 Управління начальника робіт 1308213,24 грн. із відшкодування вартості отриманого за договором міни № 2 від 27.11.2003 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2008 року (судді: Смірнова Л.Г. –головуючий, Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення господарського суду залишено без змін.

Задовольняючи позов частково та залишаючи рішення без змін, судові інстанції виходили з наступного: на час укладання спірного договору Міністерство оборони України не мало належних правових підстав розпоряджатися майном: вбудовано-прибудованими приміщеннями в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою: м. Миколаїв, проспект Леніна, 137; відсутні фактичні дані, які б свідчили про умисне введення в оману відповідача; відповідач неспроможний повернути позивачу отримані за договором міни квартири, оскільки вказані квартири придбавалися для житла військовослужбовців та членів їх сімей; вартість стягнута з урахуванням вартості 1 кв.м. загальної площі квартир у Республіці Крим та у Миколаївській області.

В касаційній скарзі Міністерство оборони України просить рішення господарського суду, постанову апеляційного господарського суду скасувати, позов залишити без розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР за договором міни кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін і покупцем майна, яке він одержує.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 27 листопада 2003 року між Міністерством оборони України та військовою частиною А 2677 було укладено договір міни нерухомого військового майна (незавершеного будівництва збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137, мкр. 63, корпус 14 загальною площею 1920 кв.м. на вісім квартир: 5 квартир у житловому будинку по вул. Кангура, 5-а в смт. Новоозерне Автономної Республіки Крим загальною площею 201,6 кв.м. і 3 квартири у житловому будинку по проспекту Героїв Сталінграда, 101 у м. Миколаєві загальною площею 143,2 кв.м.; 1 квартиру у житловому будинку по вулиці 9 травня у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим.

Як встановлено господарськими судами на момент укладання договору міни 27.11.2003 року Міністерство оборони не було власником незавершеного будівництва в м. Миколаєві, проспект Леніна, 137, мкр. 63, корпус 14 загальною площею 1920 кв.м. Цей висновок судів попередніх інстанцій підтверджується рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.11.2002, яким Міністерству оборони було відмовлено у визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 80 від 31.05.2002 року.

Вказане рішення господарського суду було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2002 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2003 року.

Правовий режим майна у Збройних силах України та його особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні сили України" (1934-12) та Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (1075-14) , згідно яких майно у Збройних силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до Збройних сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних сил України воно набуває статусу військового майна.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно статті 2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери правління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Загальні норми щодо порядку відчуження військового майна визначені статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", згідно частини 2 якої, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Таким чином, військова частина А 2677 при укладенні спірного договору міни перевищило свої повноваження щодо розпорядження військовим майном (8 квартирами).

Крім того, господарськими судами при розгляді справи не враховано і не застосовано Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 (1919-2000-п) року.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" Міністерство оборони України приймає рішення щодо перерозподілу військового майна між військовими частинами Збройних сил України.

Стягуючи кошти з Міністерства оборони України в сумі 1308213,24 грн. судові інстанції зазначили, що квартири були передані військовослужбовцям.

Проте обставини, пов’язані з передачею квартир саме військовослужбовцям судом не досліджувались.

Враховуючи передбачене Законом України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (1075-14) право Міністерства оборони України перерозподіляти військове майно між військовими частинами, а з пояснень Міністерства оборони України вбачається, що квартири передані саме військовослужбовцям, то судом необхідно було з'ясувати підстави укладення договору міни та відповідність цього договору вимогам законодавства, і як наслідок стягнення коштів з Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правильно визнаючи договір міни № 2 від 27.11.2003 року, укладений між Міністерством оборони України та військовою частиною А 2677 недійсним, господарські суди в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не послалися і не з'ясували обставин, які б перешкоджали застосувати реституцію, як того вимагає закон.

Викладене свідчить про те, що постановлені судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають частковому скасуванню.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову від 09.09.2008 року Київського апеляційного господарського суду та рішення від 04.06.2008 року господарського суду м. Києва в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь Установи 28 Управління начальника робіт 1308213,24 грн. відшкодування вартості отриманого за договором міни № 2 від 27.11.2003 року та судових витрат у справі № 32/5 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.