Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю повноважних представників позивача – Сиротиніна О.Г., Осипової О.Ю. відповідача –

розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"

на постанову від 19 серпня 2008 року Севастопольського апеляційного господарського суду

У березні 2008 року позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача про визнання переважного права на укладення договору, посилаючись на те, що останній ухиляється від укладення договору на експлуатацію берегоукріплюючих та протизсувних споруд, а також договору на технічний нагляд за берегоукріплюючими спорудами.

В доповненні до позову від 13.05.2008 року та уточненні позовних вимог від 12 червня 2008 року позивач просив визнати за ним право на укладення договору на експлуатацію берегоукріплюючих і протизсувних споруд між бунами №№ 46-47, 60-65, а також договору на технічний нагляд за берегоукріплюючими спорудами між зазначеними бунами, розташованими в м.Алушта, вул. Набережна строком на 49 років.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 року (суддя Чумаченко С.А.) в позові відмовлено з тих підстав, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.08.2008 року рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено і постановлено визнати за ЗАТ "Санаторій "Морський берег" першочергове право на укладення договору на експлуатацію берегоукріплюючих та протизсувних споруд між бунами №№ 46,47, 60-65 по вул. Набережній в м. Алушті.

При цьому, судова колегія вважала, що позивач має переважне право на укладення договору на експлуатацію берегоукріплюючих та протизсувних споруд між бунами №№ 46,47, 60-65 по вул. Набережній в м. Алушті, а також договору на технічний нагляд за зазначеними спорудами, оскільки таке право є похідним від права на оренду землі, встановленою договором від 21.09.2004 року та права власності на об’єкти нерухомості.

У касаційній скарзі відповідач просить постанову апеляційної інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6,7 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.

Постанова апеляційної інстанції, прийнята в даній справі за своїм змістом не відповідає цим вимогам, оскільки в резолютивній частині постанови не вирішено питання заявленого позову в частині визнання права на укладення договору на технічний нагляд за берегоукріплюючими та протизсувними спорудами між бунами №№ 46,47, 60-65, розташованими в м.Алушті, вул. Набережна, хоч висновки з зазначеного питання викладені в мотивувальній частині рішення.

Поряд з цим, в обґрунтування своїх висновків про задоволення позову апеляційний господарський суд послався на п.7 постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим №68 (rb0068001-97) від 11.03.1997 року, якою КРП "Протизсувне управління" доручено укласти довгострокові договори з організаціями на експлуатацію берегоукріплюючих споруд, що знаходяться на його балансі.

Але, при цьому поза увагою апеляційної інстанції залишились приписи п.4 ст. 11 ЦК України, згідно з яким цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Таким чином, для вирішення питання про застосування Постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим №68 (rb0068001-97) від 11.03.1997 року необхідно встановити чи є правовідносини, врегульовані даною постановою такими, що можуть бути врегульовані органами влади Автономної Республіки Крим.

Апеляційною інстанцією також не враховано, що берегоукріплюючі споруди є державною власністю, знаходяться у Кримського протизсувного управління на праві господарського відання і відповідно до пунктів 2-4 Додатку 3 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №982-2/2000 (rb0982002-00) від 15.03.2000 року "Про склад майна, яке належить Автономній Республіки Крим" буни №46-47 входять до складу 5-го пускового комплексу берегоукріплювальних та протизсувних споруд м. Алушти, а буни 60-65 входять до складу берегоукріплювальних та протизсувних споруд пансіонату "Морський берег" м.Алушти та є майновою належністю Автономної Республіки Крим.

Тому, суд вважає, що апеляційний господарський суд прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків Фонду майна Автономної Республіки Крим, який не був залучений до участі у справі, що є відповідно до п.3 ч.2 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України безумовною підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду .

Окрім того, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, для вирішення питання щодо зобов’язання сторін укласти договір судам необхідно встановити правову природу правовідносин майбутнього договору та надати їм оцінку з огляду на приписи статті 627 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договорів у даній справі є експлуатація берегозахисних, протизсувних та пляжних споруд та технічний нагляд за зазначеними спорудами.

Експлуатацією будівлі або споруди є використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкцій, при якому вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації (Держбуд України, Держнаглядохоронпраці, Наказ "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 року № 409 "Про забезпечення надійності і безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж" (409-97-п) від 27.11.1997 року № 32/288.

Тому, судам необхідно визначити до якого виду зобов’язань відноситься експлуатація (використання) берегозахисних, протизсувних та пляжних споруд, їх технічний нагляд та виходячи з цього надати оцінку змісту та меті укладення договорів, а також повноваженням сторін та порядку їх укладення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що постанова апеляційної інстанції, як прийнята з порушенням норм як матеріального так і процесуального права не може залишатись без змін і підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення у справі, суд вважає, що останнє також підлягає скасуванню, оскільки зазначені вище обставини не були предметом дослідження суду першої інстанції.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно і всебічно з’ясувати обставини справи, суть позовних вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказам дати правову оцінку і відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2008 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2008 року скасувати, частково задовольнивши касаційну скаргу.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.