Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів Грека Б.М. Стратієнко Л.В.

У квітні 2008 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у вигляді передоплати за договором оренди від 30.05.2006 р. № MY 2401/2 у розмірі 4 983,88 грн. у зв’язку з достроковим розірванням за згодою сторін, а також інфляційні втрати та 3% річних, що в загальній сумі становить 5 143,02 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.05.2008 р. (суддя Смородінова О.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2008 р. (головуючий –Жеков В.І., судді –Картере В.І., Пироговський В.Т.) в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, між ТОВ "Астеліт" та ТОВ "Інтерстандарт" 30.05.2006 р. було укладено договір № MY 2401/2 оренди нерухомого індивідуально визначеного майна.

Згідно умов договору орендодавець (відповідач) зобов’язався передати орендарю (позивачу) в користування строком на 11 місяців нежитлове приміщення –кам’яний сарай площею 4 м2 з правом користування прилеглою територією площею 50 м2, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Вознесенськ, пров.Лугового,1-А.

Об’єкт оренди був переданий позивачу за актом приймання-передачі від 30.05.2006 р.

Після закінчення строку дії договору ТОВ "Астеліт" звернулось до відповідача з пропозицією поновити дію договору на наступний строк на тих же умовах.

Після одержання згоди відповідача, позивач, відповідно до п. 5.3 договору оренди сплатив позивачеві орендну плату за весь строк дії договору з 30.04.2007 р. по 30.03.2008 р. в розмірі 16 500 грн., виходячи з визначених п.5.2 договору щомісячних орендних платежів в сумі 1500 грн.

09.08.2006 р. між ТОВ "Інтерстандарт" та Подольським І.О. було укладено договір купівлі-продажу комплексу в м.Вознесенськ, пров.Лугового,1-А.

20.12.2007 р. Подольський І.О. продав цей комплекс ТОВ "Астеліт".

В зв’язку з переходом права власності на предмет оренди до позивача, останнім 26.12.2007 р. було направлено відповідачу лист від 25.12.2007 р. № MY 2401/1-07 в якому повідомлялось про розірвання договору оренди відповідно до правил ст. 291 ГК України та необхідність повернення відповідачем надмірно сплаченої орендної плати у сумі 4 983,88 грн. та як додатки до листа –копія договору купівлі –продажу комплексу будівель і витяг з Державного реєстру правочинів від 20.12.2007 р., додаткова угода про розірвання договору оренди № MY 2401/2 від 30.05.2006 р. та акт приймання-передачі орендованого майна із оренди (а.с.8, 10-12).

Відповідно ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, тобто обов’язок зі сплати орендної плати закон пов’язує з користуванням майном орендодавця.

Частина 2 ст. 653 ЦК України передбачає, що у разі розірвання зобов’язання сторін припиняються.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що у п.2 додаткової угоди від 19.12.2007 р. про розірвання до договору оренди № MY 2401/2 від 30.05.2006 р. вказано, що майнових та інших претензій щодо виконання зобов’язань до договору сторони одна до одної не мають і це є останнім волевиявленням сторін за договором оренди.

Крім того, договір оренди не містить умов про те, що в разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється та не передбачає право орендаря на повернення надмірно сплачених грошей.

Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо з таких підстав.

В порушення вимог ст. 43 ГПК України суд не дав ніякої юридичної оцінки доводам позивача, що як додаткова угода про розірвання договору оренди, так і лист з вимогою повернути зайво сплачену орендну плату, були надіслані відповідачу одночасно, що вбачається з опису поштового вкладення (а.с.12), і кожний з цих документів містить різне волевиявлення позивача, тобто підписання додаткової угоди обома сторонами не передувало вимозі позивача повернути кошти.

Крім того, згідно з ст. 606 ЦК України зобов’язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

В даному випадку внаслідок укладення договору купівлі –продажу предмета оренди орендар став власником об’єкта оренди і до нього перейшли права обов’язки орендодавця.

Враховуючи, що закон пов’язує сплату орендної плати з користуванням орендованим майном, суд мав визначити які правові підстави існують для отримання відповідачем орендної плати за період, коли він перестав бути власником орендованого майна і, відповідно, орендодавцем, а майно перейшло у власність орендаря.

В порушення вимог ст. ст. 99, 101 ГПК України суд апеляційної інстанції вказаних порушень місцевого господарського суду не усунув.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені внаслідок неналежної правової оцінки зібраних у справі доказів та неправильного застосування норм матеріального права.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, ретельно з’ясувати права і обов’язки сторін і відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 29 травня 2008 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08 липня 2008 р. у справі за № 3/21/08 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.