29/317-08 Про стягнення заборгованості за договором поставки - 24.12.2008 Прийняття

В червні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АСК Інвест-груп" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Автобуд-350" про стягнення з відповідача 265488 грн. боргу, 5 212,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 419, 75 грн. річних, 10 425,12 грн. пені, 18 318,67 грн. збитків від інфляції, 172 736,16 грн. неустойки, 47 360,02 грн. витрат на юридичні послуги, 5 209,60грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Уточнивши позовні вимоги, позивач також просив розірвати договір поставки №03-02-08М від 04.02.2008 року, укладений між сторонами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.07.2008 року (суддя Тихий П.В.) позов задоволено частково, розірвано укладений між сторонами договір поставки №03-02-08М від 04.02.2008 року; стягнуто з приватного підприємства "Автобуд-350" на користь ТОВ "АСК Інвест-груп" 265 488 грн. попередньої оплати, 5 212,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2 123,90 грн. інфляційних, 828,32 грн. річних, 172736,16 грн. неустойки, 47 360,02 грн. збитків на відновлення порушеного права, 4 937,49 грн. державного мита та 111,84 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2008 року (судді: Погребняк В.Я., Бухан А.І., Шевель О.В.) у даній справі рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В касаційній скарзі ТОВ "АСК Інвест-груп" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2008 року у даній справі, а рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2008 року залишити без змін, посилаючись на те, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, ч. 2 ст. 105 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Апеляційний господарський суд у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у постанові повинен зазначити доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Разом з тим, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 611 цього ж Кодексу, за якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про розірвання угоди, суд повинен з’ясувати, зокрема, факт неналежного виконання чи невиконання відповідачем умов угоди.

При вирішенні даного спору наведені обставини, що мають істотне значення для справи, були детально з’ясовані судами першої та апеляційної інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, між 04.02.2008 року між сторонами укладено договір №03-02-08М, за яким відповідач зобов"язався поставити позивачеві товар, а останній –прийняти та оплатити його вартість.

Відповідно до додатку №1 до договору і специфікації №1 вартість товару складає 442 000 грн.

Пунктом 4.5.1 на покупця (позивача) покладено обов"язок сплатити відповідачу 30% вартості попередньої оплати, зазначеній в специфікації.

Позивач на підставі платіжних доручень №19 від 14.02.2008 року та №34 від 29.02.2008 року оплатив виставлені відповідачем рахунки - фактури №СФ-2902/01 від 29.02.2008 року на суму 150 000 грн. та №СФ-1402/04 від 14.02.2008 року на суму 200 000 грн., а всього 350 000 грн.

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця (додаток №1 до договору).

Специфікацією №1 від 04.02.2008 року (додаток №1 до договору поставки) встановлено строки поставки товару, а саме:

- пісок, в кількості 3 000 куб. м., з 15.02.2008-14.03.2008 року;

- щебень гран. відсів, в кількості 2000 куб. м., з 25.02.2008-28.03.2008 року.

Відповідач, порушуючи умови договору, поставив позивачеві товар лише на суму 84 512 грн., в зв"язку з чим позивач 09.06.2008 року направив йому листа з вимогою про дострокове розірвання договору №03-02-08М від 04.02.2008 року та повернення грошових коштів в розмірі 265 488 грн., сплачених в якості попередньої оплати.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, правильно встановив підставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором та його розірвання у зв"язку з неналежним виконанням відповідачем.

При цьому, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 265 488 грн. і розірвання договору, у зв"язку з порушенням останнім договірних зобов"язань та норм статті 526 ЦК України.

Дані висновки суду відповідають вимогам закону, встановленим судом обставинам та ґрунтуються на матеріалах справи.

Проте, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АСК Інвест-груп", апеляційна інстанція вказала на неповне з"ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Так, Харківський апеляційний господарський суд, проаналізувавши умови п. 3.1. та п. 4.1. вказаного договору, звернув увагу на те, що умовами договору передбачено обов"язок продавця здійснювати поставку товару покупцю лише на підставі заявок останнього, які не надходили на адресу Приватного підприємства "Автобуд-350". Внаслідок відсутності заявок позивача, у відповідача не було підстав для здійснення поставок товару.

За вказаних обставин, з врахуванням заперечень Приватного підприємства "Автобуд-350", суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов"язання за договором, оскільки неналежне виконання договору сталося не з вини відповідача.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для розірвання договору, умови якого не виконано відповідачем з незалежних від нього причин.

Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який її одержав, не передав товар у встановлений строк.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Підстави для зміни або розірвання договору зазначені в статті 651 ЦК України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про порушення відповідачем умов договору щодо несвоєчасного здійснення відповідачем поставок позивачу товару, замовленого останнім на підставі заявок, які містяться в матеріалах справи (том 2, а.с.74-105), а тому вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АСК Інвест-груп" про розірвання договору та стягнення з Приватного підприємства "Автобуд-350" передплаченої суми грошових коштів є обгрунтованими.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ЦК України (435-15) користування чужими грошовими коштами покладено в основу кредитних відносин, у тому числі комерційного кредиту.

На підставі ч. 2 ст. 1057 ЦК України до комерційного кредиту застосовуються положення ст.ст. 1054- 1056 ЦК України, тобто положення про банківській кредит, а відповідно до ст. 1054 ЦК України до відносин банківського кредиту застосовуються положення про позику.

Виходячи з вищевикладеного, правильним та обгрунтованими є висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошовими коштами у розмірі 5 212,55 грн. з посиланням на ст. 231 ГК України та ст. 1048 ЦК України

Відповідає вимогам ст. 625 ЦК України і висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 2 123,9 грн. та 3% річних у розмірі 828,32 грн. згідно розрахунку, здійсненого судом першої інстанції.

В силу ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вказаним законом врегульовано договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та встановлено лише обмеження розміру такої неустойки, яка визначається встановлюється за згодою сторін.

Відтак, висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за прострочення виконання грошових зобов"язань є обгрунтованим, оскільки пунктом 6.4. договору передбачено відповідальність постачальника щодо сплати покупцю неустойки лише у разі прострочення поставки товару, обгрунтовано стягнутої з Приватного підприємства "Автобуд-350" в сумі 172736,16 грн.

Відповідно до п.1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, понесені позивачем збитки у вигляді витрат на сплату ТОВ "Будоптінженер" винагороди у розмірі 47 360,02 грн. за договором про юридичне обслуговування №05-08 від 23.05.2008 р. підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, враховуючи факт порушення відповідачем своїх зобов"язань перед позивачем у вигляді недопоставки передплаченого останнім товару, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду Харківської області про підставність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АСК Інвест-груп".

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції щодо відсутності заявок позивача на отримання товару від відповідача спростовані наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин оскаржувану постанову не можна визнати законною та обгрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Водночас, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції в порядку ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) врахував наведене: всебічно, повно і об’єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази та керуючись законом, дійшов вірного висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог і прийняв обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.