Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з’явились

- відповідача: Румянцев О.С. дов. №14-05/173 від 07.07.2008р.

Приватне підприємство "Генеральний будівельний менеджмент" (надалі –"Позивач") звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської облспоживспілки (надалі –"Відповідач") про визнання договору купівлі-продажу Дочірнього підприємства "Будсервіс" від 02.12.2004р., укладеного між Позивачем та Відповідачем, дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Рішенням господарського суду Одеської області (суддя Торчинська Л.О.) від 20.12.2005 по справі № 22-23/321-05-10190 позов було задоволено повністю і визнано договір купівлі-продажу юридичної особи –ДП "Будсервіс" Одеської обласної спілки споживчих товариств, укладений 02.12.2004р. між Позивачем та Відповідачем, дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу від 02.12.2004р. не був нотаріально посвідчений сторонами, у зв’язку з ухиленням Відповідача від його нотаріального посвідчення. Отже, оскільки сторони договору досягли всіх істотних умов та почали здійснювати його виконання, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання договору дійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.06.07р. за заявою Відповідача було роз’яснено рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. по справі №22-23/321-05-10190.

Відповідачем 20.07.07р. було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 25.06.07р. про роз’яснення рішення суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.08.2007р. було відмовлено у прийняті апеляційної скарги Відповідача на ухвалу суду від 25.06.07р. на підставі ст. 106 ГПК України.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2005р., після роз’яснення його ухвалою від 25.06.2007р., Відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із новою апеляційною скаргою. Після її уточнень, відповідач просив суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. по справі №22-23/321-05-10190 в редакції ухвали суду від 25.06.2007р. по цій справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказував на те, що всупереч ст. 89 ГПК України, яка забороняє змінювати суть рішення при його роз’ясненні, суд ухвалою від 25.06.07р. фактично виніс нове рішення, яким визнав право власності позивача на будинки за адресами: вул. Фонтанська дорога, 22; вул. Фонтанська дорога, 22-а; вул. Фонтанська дорога, 84-а та 84-б; вул. Ак.Філатова, 11; вул. Манежна, 20; вул. Генерала Петрова, 16; пров. Високий, 12/14; вул. Пантелеймонівська, 101; вул. Торгова, 3 та вул. Окружна, 6 у м. Одесі. Скаржник зазначав, що відповідач не ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу юридичної особи –ДП "Будсервіс" від 02.12.2004р., а його нотаріальне посвідчення не відбулось через відмову нотаріусів від вчинення нотаріальних дій, які вбачали невідповідність договору чинному законодавству України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2007р. відповідачу було відновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. в редакції ухвали суду від 25.06.07р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий Єрмолов Г.А., судді –Воронюк О.Л., Лашин В.В.) від 23.06.08р. по справі №22-23/321-05-10190 було частково задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. в редакції ухвали суду від 25.06.07р. скасовано, а провадження по справі №22-23/321-05-10190 припинено.

Постанова суду апеляційної інстанції від 23.06.08р. мотивована тим, що в ухвалі суду від 25.06.07р. про роз’яснення рішення, йдеться про визнання за позивачем права власності на житлові будівлі, хоча в рішенні суду від 20.12.2005р. такі посилання відсутні, що вказувало на зміну суті рішення від 20.12.2005р. Відомчий житловий фонд відповідача, який був предметом договору купівлі-продажу від 02.12.2004р., не передавався за актом прийому-передачі від 09.12.2004р. позивачу, а тому згідно ст. 334 ЦК України відсутні докази переходу до позивача права власності на житлові будинки. Оскільки квартири у будинках відомчого житлового фонду відповідача відчужувались ним у власність фізичних осіб, то суд дійшов висновку, що саме ці фізичні особи є власниками квартир, у власності яких також перебуває загальне та неподільне майно відповідного будинку. Так як позовні вимоги стосуються визнання дійсним договору купівлі-продажу, сторонами якого повинні виступати фізичні особи, то апеляційний суд, вказуючи на приписи ст.ст. 21, 80 ГПК України щодо суб’єктного складу господарського спору, рішення суду від 20.12.2005р. скасував, а провадження у справі припинив.

Не погодившись із постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2008р. по справі №22-23/321-05-10190, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції постанову від 23.06.08р. скасувати у повному обсязі, а рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. по цій справі залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована порушеннями норм процесуального права, які були допущені судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови. Скаржник у касаційній скарзі вказує, зокрема, на безпідставність поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження, на неправильне вирішення судом заяви Позивача про відвід колегії суду апеляційної інстанції, та вказував на допущення судом апеляційної інстанції інших порушень, які викладені у касаційній скарзі Скаржника.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 22.10.2008р. змінено колегію суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Шевчук С.Р., суддів Владимиренко С.В., Воліка І.М.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу Позивача, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2005 року була подана відповідачем 14.08.2007р., тобто майже через два роки після його прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 ГПК України відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Таким чином, із вказаної вище статті вбачається, що вказаний ч. 2 ст. 93 ГПК України тримісячний строк на відновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду є присічним, а тому правові підстави для перегляду судового рішення в апеляційному порядку після пропуску такого строку відсутні.

Разом з тим, Одеський апеляційний господарський суд на порушення приписів ст. 93 ГПК України поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження і розглянув скаргу по суті. Тобто суд діяв всупереч наданих йому процесуальних повноважень, а відтак, не мав законних підстав для перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України, зазначене вище порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону є істотним, а тому згідно ч. 1 ст. 110 -10 ГПК України є підставою для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.08р.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд судом апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в редакції ухвали від 25.06.07р. колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 89 ГПК України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту.

Разом з тим, суд першої інстанції, роз’яснюючи рішення суду від 20.12.2005р., своєю ухвалою від 25.06.07р. фактично визнав право власності Позивача на житлові будівлі у м. Одеса, які входили до відомчого житлового фонду Відповідача.

Оскільки предметом позову по справі №22-23/321-05-10190 була вимога позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 02.12.2004р., а позовна вимога про визнання права власності позивачем не заявлялась, то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала суду від 25.06.07р. про роз’яснення рішення суду не відповідає вимогам ст. 89 ГПК України, оскільки нею фактично змінено зміст судового рішення.

Разом з тим, вказана ухвала про роз’яснення судового рішення не може мати якихось юридичних наслідків, так як вона не є актом правосуддя в розумінні ст. 124 Конституції України, який виноситься іменем України.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із доводами касаційної скарги і вважає, що предметом розгляду в суді апеляційної інстанції не могло бути рішення господарського суду, як акт правосуддя, в редакції ухвали, якою було лише висловлено міркування судді з приводу змісту винесеного нею судового рішення.

Крім того, зазначивши, що власниками відчуженого за спірним договором відомчого житлового фонду є фізичні особи, дійшов, не залучивши їх, передчасного висновку, що з врахуванням суб’єктивного складу учасників господарського спору – справа не підлягає розгляду в господарських судах України (ст. 80 ГПК України).

Так як колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового акту, то інші доводи касаційної скарги судом не розглядаються.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що рішення суду першої інстанції також не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому не може бути залишене в силі з огляду на наступне

Згідно ст. 111 -7 ГПК України суд касаційної інстанції не зв’язаний доводами касаційної скарги і перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в цілому.

Як було встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 02.12.2004р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу юридичної особи –ДП "Будсервіс" Одеської облспоживспілки, згідно якого продавець (Відповідач) зобов’язувався передати у власність покупця (Позивача) юридичну особу –ДП "Будсервіс" у розмірі 100% Статутного капіталу та відомчий житловий фонд облспоживспілки.

Відповідно до п. 2 даного договору покупець набуває право власності на ДП "Будсервіс" з моменту повного виконання зобов’язань за цим договором по оплаті вартості підприємства та підписання акта приймання-передачі. Договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню протягом року з моменту підписання його сторонами.

09.12.2004р. Відповідач передав Позивачу за актами приймання-передачі юридичну особу –ДП "Будсервіс", його оборотні активи та поточні зобов’язання, а також необоротні активи цієї юридичної особи.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, предметом договору купівлі-продажу від 01.12.2004р. була юридична особа та об’єкти нерухомого майна, а тому даний договір згідно ст. 657 ЦК України підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню, однак, на порушення закону нотаріально посвідчений не був.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Предметом доказування по справі про визнання дійсним договору, який не був нотаріально посвідчений, є доведення позивачем досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору, наявність виконання умов цього договору його сторонами та ухилення однієї із сторін договору від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Отже, з аналізу вище наведених положень законодавства вбачається, що в разі визнання судом договору дійсним, подальше його нотаріальне посвідчення не вимагається. Відтак, виходячи з принципу законності вчинення нотаріальних дій та принципів здійснення правосуддя, суд, визнаючи договір дійсним, повинен одночасно перевірити відповідність змісту такого договору вимогам закону.

Таким чином, під час вирішення спору по справі №22-23/321-05-10190 суд першої інстанції повинен був встановити наявність підстав для визнання договору дійсним, а також перевірити, чи відповідає такий договір вимогам закону.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. по справі №22-23/321-05-10190 договір купівлі-продажу від 01.12.2004р. було визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Натомість, із рішення суду від 20.12.2005р. вбачається, що в порушення ст. 43 ГПК України місцевим господарським судом не було встановлено причин того, чому договір купівлі-продажу від 02.12.2004р. не був нотаріально посвідчений, не було встановлено, що саме було предметом договору і хто повинен був виступати його сторонами, не було встановлено чи відповідає зміст спірного договору вимогам закону.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Вказані вище обставини свідчать про те, що рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. не може вважатись законним та обґрунтованим.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на вище наведене рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.08р. підлягають скасуванню, а справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Генеральний будівельний менеджмент" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2008р. по справі №22-23/321-05-10190 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.