Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у вересні 2006 року, ТОВ "Лада" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1про зобов'язання звільнити нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 м.Дніпропетровська, обгрунтовуючи свої вимоги правом найму спірних приміщень та неправомірність користування ними відповідачем.

За зустрічним позовом відповідач просив визнати за ним право власності на спірні приміщення, дійсність їх придбання за договорами купівлі-продажу № 7/1997/44 від 08.10.1997 року, № 7/1997/45 від 08.10.1997, укладеними з приватним підприємством "Саней", та зобов'язати відповідача звільнити ці приміщення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2006 року у первісному позові відмовлено. Зустрічний позов задоволено у повному обсязі.

Перегляд справи в апеляційному порядку не здійснювався.

Рішення господарського суду оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2008 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Дніпропетровської міської ради, у якій заявник посилається на безпідставність визнання за відповідачем права власності на спірні приміщення, які належать територіальній громаді і просить судове рішення скасувати, постановивши нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Дніпропетровської міської ради, перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції не може залишатись без змін і підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Постановляючи про задоволення зустрічного позову, визнаного позивачем у справі, господарський суд виходив з того, що продавець за угодами купівлі-продажу № 7/1997/44 від 08.10.1997 року, № 7/1997/45 від 08.10.1997 року - приватне підприємство "Саней", безпідставно ухиляється від взятого за цими договорами обов'язку (п.5.1) посвідчити договір у нотаріальному порядку, а тому, з огляду на виконання договору, який передбачає всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів і, за відсутності вимог до нотаріальної форми таких договорів за нормами ЦК України (1540-06) (у редакції від 18.07.1963 року), спірні договори є такими, що надають відповідачу право власності на спірні нежитлові приміщення.

Проте, погодитись з наведеним не можна.

Згідно ст. 47 ЦК України (у редакції від 18.07.1963), нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Зазначена норма, а також ст. 220 чинного ЦК України (435-15) визначили можливість визнання дійсності правочину лише при обов'язковості дотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору та ухиленні від його нотаріального посвідчення однією із сторін, а не наявності домовленості сторін про нотаріальне посвідчення договору у майбутньому.

Розглядаючи спір, суд на зазначене уваги не звернув, а тому, його посилання на зазначені вище норми, як на підставу наявності у відповідача права вимоги, а, відповідно, і правильності обраного способу захисту своїх прав - безпідставні.

Крім того, інша сторона за спірними договорами купівлі-продажу до участі у справі не залучалась, документи, які б посвідчували право продавця на об'єкти купівлі-продажу, судом не витребовувались і не досліджувались, а тому, висновок суду про право власності на об'єкти нерухомості є безпідставним, а постановлене судом рішення - незаконним.

При новому розгляді справи, суду необхідно врахувати наведене, за участі Дніпропетровської міської ради, яка визначає себе власником майна, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого постановити судове рішення, яке б відповідало вимогам щодо його обгрунтованості та законності.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2006 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.