Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого),

Вовка І.В.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року у справі № 32/14 за позовом Міністерства оборони України до Відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" про стягнення штрафних санкцій та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" до Міністерства оборони України про визнання умов договору недійсними,

У грудні 2007р. Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок", з урахуванням уточнених позовних, про стягнення пені за період з 1 серпня 2007р. по 1 лютого 2008р. у розмірі 1545049,70 грн., за неналежне виконання умов державного контракту від 22 листопада 2003 р. № 117632.

ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" звернулось до господарського суду з зустрічним позовом до Міністерства оборони України про визнання недійсним п. 31 державного контракту від 22 листопада 2003 р. № 117632.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 квітня 2008р. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" на користь Міністерства оборони України 515017 грн. штрафних санкцій. В задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008р. рішення господарського суду міста Києва від 16 квітня 2008р. змінено. Викладено п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Доповідач: Гончарук П.А.

Стягнути з ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" на користь Міністерства оборони України пеню в сумі 4233,01 грн.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок", посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22 грудня 2003 р. Міністерство оборони України та ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку "Діпрозв'язок" укладено державний контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи № 117632, відповідно до умов якого Товариство зобов'язується виконати й здати Міністерству, а останній зобов'язується прийняти й оплатити дослідно конструкторську роботу - шифр ДКР "Мімоза/1".

Протоколом узгодження попередньої ціни на науково - технічну продукцію спеціального призначення від 15серпня 2003 р. сторони погодили, що граничне значення вартості роботи (лімітна ціна) спірних робіт встановлюється в сумі 1670323 грн.

Протоколом № 7 від 20 листопада 2006 р. сторони погодили, що для виконання 1 етапу робіт за контрактом в 2006 році встановлюється аванс в сумі 336000 грн. для придбання покупних комплектуючих виробів і матеріалів у повному обсязі.

Міністерством перераховано Товариству 836000 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 1 контракту повний обсяг роботи, її окремі етапи (підетапи) та терміни виконання вказані у відомості виконання, що є невід'ємним додатком до договору.

Відповідно до п. 14 договору терміни виконання роботи або її етапів (підетапів), що визначені відомістю виконання, можуть змінюватися за письмовою домовленістю сторін з оформленням узгоджувального протоколу.

Сторони неодноразово змінювали терміни виконання робіт шляхом підписання узгоджувальних протоколів.

Протоколом № 5 від 9 листопада 2006 р. встановлено, що 1 етап робіт має бути виконаний до 31 липня 2007 р.

У вказаний термін відповідачем за первісним позовом роботи не виконані.

Відповідно до п. 31 договору за порушення встановленого за договором кінцевого терміну виконання всієї роботи і за порушення термінів виконання етапів (підетапів), якщо вони передбачені договором, Товариство виплачує Міністерству пеню в розмірі 0,5% попередньої ціни роботи за кожен день затримки. Відповідальність за порушення встановленого за договором кінцевого терміну виконання всієї роботи і за порушення термінів виконання етапів (підетапів) Товариство не несе у разі відсутності авансування робіт Міністерством відповідно до умов п. 27 договору.

Предметом спору за первісним позовом є стягнення пені за період з 1 серпня 2007р. по 1 лютого 2008р. у розмірі 1545049,70 грн., за неналежне виконання умов державного контракту від 22 листопада 2003 р. № 117632. За зустрічним позовом визнання недійсним п. 31 державного контракту від 22 листопада 2003 р. № 117632.

Суди попередніх інстанції, встановивши, що відповідачем за первісним позовом порушений строк виконання 1 етапу робіт за договором, враховуючи вимоги ст. 526, 530, 612, ст. 231 ГК України, дійшли висновку, що первісний позов слід задовольнити.

При цьому, суд першої інстанції встановивши, що відповідач за первісним позовом приступив до виконання робіт за контрактом, зважаючи, що несвоєчасним виконанням відповідачем зобов’язань за контрактом не завдано позивачу або іншим учасникам господарських відносин збитків, враховуючи вимоги ст. 233 ГК України, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій до 515017,00 грн.

Даний висновок місцевого суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, і суд другої інстанції не мав законних підстав для зміни судового рішення в даній частині.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції застосовано невірний принцип нарахування пені, визначений Державною податковою адміністрацією в Інструкції про порядок нарахування та погашення пені, затверджений наказом ДПА від 1 березня 2001р. № 77 (z0240-01) , яка регулює інші правовідносини, то постанову апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції та стягнення пені в розмірі 4233,01 грн. не можна визнати законною та обґрунтованою і вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача за первісним позовом 515017,00 грн. пені слід залишити без змін.

Щодо вимог за зустрічним позовом про визнання недійсним п. 31 державного контракту від 22 листопада 2003 р. № 117632, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановивши, що позивачем за зустрічним позовом необґрунтовано в чому саме полягала помилка при укладенні даного пункту договору, дійшов висновку, що зустрічний позов є необґрунтованим і відмовив у його задоволенні.

При розгляді вимог за зустрічним позовом, попередні судові інстанції з достатньою повнотою встановили обставини справи, дійсні права і обов'язки сторін, і виходячи від встановленого та вимог закону дійшли до правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року у справі № 32/14 скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 16 квітня 2008р. –залишити без змін.