Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Заступник прокурора Дніпровського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" про повернення позивачу земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої на розі вул. Бакинських комісарів та вул. Гродненської (вул. Азербайджанська, 13-А) у Дніпровському районі м. Києва, з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель, споруд. До участі в справі в якості третьої особи залучено Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Позов мотивовано посиланням на положення ст.ст. 125, 126, 212 ЗК України та обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки без правоустановчих документів.

Київська міська рада позов підтримала, посилаючись на обставини відмови відповідачеві в наданні в користування спірної земельної ділянки.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на обставини отримання ним спірної земельної ділянки на підставі договору оренди від 10.12.97, укладеного з Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва, питання щодо продовження дії якого є не вирішеним.

Рішенням від 15.09.08 господарського суду м. Києва (суддя Трофименко Т.Ю.), яке залишено без змін постановою від 22.10.08 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Мартюк А.І. –головуючий, Зубець Л.П., Лосєв А.М.), позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення мотивовані наявністю підстав для застосування вимог ст. 212 ЗК України.

Ухвалою від 11.12.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови в справі та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами наданих відповідачем доказів та доводів, які свідчать про відсутність обставин самовільного зайняття ним спірної земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, проведеною Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області Державного комітету України по земельних ресурсах перевіркою, результати якої оформлені актом №А3942/46 від 12.12.07, виявлено обставини використання відповідачем земельної ділянки площею приблизно 0,27 га на розі вул. Бакинських комісарів та вул. Гродненської (вул. Азербайджанська, 13-А) у Дніпровському районі м. Києва під розміщення автостоянки та експлуатації двох павільйонів.

У зв'язку з встановленням відсутності у відповідача правоустановчих документів на користування цією земельною ділянкою Заступник прокурора Дніпровського району м. Києва звернувся до господарського суду з позовом про її звільнення з приведенням у придатний для використання стан.

Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Вказана норма кореспондується зі ст. 125 ЗК України, яка передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач без дозволу Київської міської ради самовільно займає спірну земельну ділянку та володіє нею без законних підстав з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок без відведення землі в натурі й одержання документа, що засвідчує право на землю; договір оренди спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладався. Вказані обставини, за висновком судів, свідчать про наявність підстав для застосування вимог ст. 212 ЗК України.

Разом з тим судами залишено поза увагою, що поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції на момент вирішення спору) як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

З аналізу вказаної норми з урахуванням внесених змін вбачається, що не є самовільним зайняттям земельної ділянки ті дії щодо її використання, які є правомірними, навіть в разі відсутності відповідного рішення власника або вчиненого правочину. Тобто вирішальним критерієм при визначенні обставин самовільного зайняття земельної ділянки є правомірність або неправомірність відповідних дій з її використання.

У рішенні та постанові в справі зазначено про встановлення обставин укладення 10.12.97 між відповідачем та Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва на підставі розпорядження №842 від 09.10.97 договору, за умовами якого відповідачеві надано в оренду строком до 09.10.2000 земельну ділянку площею 2672 м2, розташовану в м. Києві на розі вул. Бакинських комісарів та вул. Гродненської для експлуатації та обслуговування двох павільйонів.

Проте встановивши обставини наявності вищевказаного договору, суди не надали йому належної правової оцінки. Зокрема, судами не з'ясовано підстави укладання районною державною адміністрацією цього договору, наявність або відсутність у неї відповідних повноважень, а відтак і законність його укладення як підстави для виникнення у сторін певних прав і обов'язків щодо спірної земельної ділянки. Дніпровська районна державна адміністрація м. Києва до часті в справі взагалі не залучалась. Також судами не досліджувалися обставини поновлення вказаного договору або втрати відповідачем права на таке поновлення та всупереч вимогам ст.ст. 84, 105 ГПК України не надано жодної правової оцінки (прийнято до уваги або відхилено) доводам відповідача з цього приводу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов’язків яких стосуються спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.08 та рішення господарського суду м. Києва від 15.09.08 у справі №36/69 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.