Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників

Позивач, з врахуванням уточнених позовних вимог, звернувся з позовом про визнання за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України права власності на нежитлове приміщення №1, що знаходиться по вул. Робочій, 69 у м. Дніпропетровську, та складається з: підвалу 1 загальною площею 470, 9 м2 позиція 1-16; перший поверх із площею 561, 8 м2 (поз. 1-31, І-1, ІІ-1, ІІІ-1, ІV); ІІ поверх загальною площею 349, 4 м2 (поз. 1-15, І, ІІ, ІІІ); а-1, а-1-1 тамбур; а, а-а-ІІ, а-ІІІ, а-8 естакада, без додаткового акту введення об’єкта в експлуатацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно створене як самочинне у зв’язку з проведенням реконструкції приміщень без отримання відповідного дозволу на проведення будівельних робіт, а також тим, що спірне нерухоме майно є державною власністю та перебуває у повному господарському віданні позивача.

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Мороза В.Ф., суддів Стрелець Т.Г., Логвиненко А.О.) залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2008р. (суддя Мельниченко І.Ф.), яким у вказаному в позові відмовлено.

В касаційній скарзі Дніпропетровська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , Закону України "Про державний бюджет України на 2008р.", Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , ч.1 ст. 328, п.5 ст. 376, ст. 392 Цивільного кодексу України, п.2 ст. 20 Господарського кодексу України, ст.ст.17-1, 125, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) .

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Відповідач та особа, яка подала касаційну скаргу, не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що у ході експлуатації будівлі по вул. Робочій, 69 у м. Дніпропетровську, що знаходиться на балансі позивача, останнім було здійснено її перепланування та переобладнання. Відповідно до технічного паспорту від 03.07.2007р., виготовленого комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", з урахуванням самочинно проведених перебудов, нежитлове приміщення №1 по вул.Робочій, 69, що перебуває на балансі позивача, складається з: підвалу 1 загальною площею 470, 9 м2 позиція 1-16; перший поверх із площею 561, 8 м2 (поз. 1-31, І-1, ІІ-1, ІІІ-1, ІV); ІІ поверх загальною площею 349, 4 м2 (поз. 1-15, І, ІІ, ІІІ); а-1, а-1-1 тамбур; а, а-а-ІІ, а-ІІІ, а-8 естака8да.

Судами також встановлено, що згідно технічного висновку Придніпровської державної академії будівництва та архітектури про відповідність виконаної реконструкції у виробничих приміщеннях відділення поштового зв'язку ДД УДППЗ "Укрпошта" по вул. Робоча, 69 у Дніпропетровську нормативним вимогам, реконструйована будівля може бути введена в експлуатацію згідно з її функціональним призначенням.

Місцевий господарський суд відмовляючи в позові виходив з того, що роботи з реконструкції спірного об'єкта нерухомості були проведені без отримання відповідного дозволу на проведення будівельних робіт.

Апеляційний господарський суд залишаючи без змін вказане рішення суду виходив з того, що необхідною передумовою визнання права власності на самочинне будівництво є перебування земельної ділянки, де воно розміщене, у користуванні або власності особи, або ж надання їй земельної ділянки у встановленому порядку під вже самочинно збудоване нерухоме майно; позивач не є користувачем (власником) земельної ділянки, на якій розташована спірна будівля, ним не надано договір оренди земельної ділянки, акт на право постійного користування тощо, а відповідач заперечує проти визнання права власності на спірне нерухоме майно як самочинне; не ґрунтується на законі й вимога позивача про визнання права власності на нерухомість без додаткових актів введення в експлуатацію, оскільки судове рішення не може замінювати встановленого порядку введення в експлуатацію нерухомого майна, а технічний висновок про відповідність нерухомого майна будівельним правилам та нормам –відповідного акту про прийняття об'єкта до експлуатації. Суд апеляційної інстанції також не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності у позивача права на звернення з даним позовом, проте зазначив, що порушення місцевим господарським судом норм процесуального права не потягло за собою прийняття неправильного рішення.

Перевіривши вказані висновки судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно ч.3 цієї норми право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що, позивачу земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво, для цієї мети не виділялась.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, в цій частині висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Між тим, із позовних вимог вбачається, що позивач просив визнати право власності на спірне нежитлове приміщення за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України.

Згідно ж ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи (ч.1), та держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч.2).

Відповідно до ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно до приписів ст. 1 ГПК України до господарського суду, мають право звертатися згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації) (ч.1). У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч.2).

Про те вирішуючи спір за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Поштамту –Центра поштового зв'язку №1 Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, суди вказаних приписів норм права не врахували, не дослідили повноважень цього підприємства на предмет наявності у нього права на звернення з таким позовом.

Відповідно до приписів ст. 111-5 ч.2 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Судами ж попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Таким чином з урахуванням наведеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9п.3, 111-10ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2008р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2008р. у справі №11/104-08 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.