Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В лютому 2008 р. Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління про розірвання генерального підрядного договору № 9/09 від 18.11.2005 р. (надалі –Договір).

Позов мотивовано тим, що Управління не виконало своїх зобов'язань за Договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2008 р. (судді: Качан Н.І., Кондратова І.Д., Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 р. (судді: Острович С.Е., Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л.), позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 18.11.2005 р. між Товариством (Замовник) та Управлінням (Генпідрядник) укладено довгостроковий договір № 9/09 (надалі –Договір).

Згідно п. 1.1 Договору Управління прийняло на себе зобов'язання виконати вишукувально-проектні, кошторисні та будівельно-монтажні роботи, пов'язані з будівництвом 23-х поверхового житлового будинку по вул. Мілютенко, 29 у місті Києві.

Відповідно до п. 1.2 Договору замовник, зобов'язався для виконання підрядних робіт передати будівельний майданчик (фронт роботи) та проектну документацію.

Згідно до п. 1.3, 1.4. вказаного Договору замовник зобов'язався оплачувати роботи по підготовці будівельного майданчика згідно фактично виконаних робіт, при цьому оплата здійснюється згідно актів прийому-передачі виконаних робіт (форма КБ - 3В).

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили вартість одиниці виконаних робіт, зокрема вартість 1кв.м побудованого будинку становить 4000 грн. з урахуванням ПДВ, а всі зміни в розцінках повинні бути врегульовані додатковою угодою.

Згідно пункту 3.2 Договору сторони встановили термін дії договору - 20 місяців з моменту початку виконання будівельно-монтажних робіт.

Приймаючи рішення та постанову суди встановили, що Управління не виконало взяті на себе зобов'язання за Договором, а тому в зв'язку з істотним порушенням умов договору дійшли висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Проте, зазначені висновки слід визнати передчасними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Відповідно до п. 1.2 Договору замовник, зобов'язався для виконання підрядних робіт передати будівельний майданчик (фронт роботи) та проектну документацію.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до норм ЦК України (435-15) та умов Договору, обов'язок Управління виконати будівельно-монтажні роботи, поставлений в залежність від виконання Товариством своїх зобов'язань, щодо передачі будівельного майданчику, дозвільної та проектно-кошторисної документації.

Як вбачається з матеріалів справи, Управління в обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву посилалось на те, що Товариство належним чином, відповідно до умов договору не передало будівельний майданчик, дозвільну та проектно-кошторисну документацію, а тому Управління не мало правових підстав розпочинати будівельно-монтажні роботи.

Зазначені обставини справи, в порушення ст.ст. 4-3, 43 ГПК України судами не досліджувались та не перевірялись, що призвело до неналежного з'ясування обставин справи.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Таким чином, неврахування судами першої та апеляційної інстанцій вищезазначених обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору призвело до постановлення незаконного рішення у справі.

Відповідно ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційну скаргу ТОВ "Будівельне управління "МЖК-1" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2008 р. у справі № 31/98 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду м. Києва.